Моя донька Олена рік тому вийшла заміж. І ось нещодавно ми дізналися, що вона вагітна. Живуть вони з чоловіком в орендованій квартирі. Мене трішки бентежить, що таку велику суму грошей потрібно кожного місяця віддавати комусь.
Тому ми з чоловіком трішки підназбирали коштів і вирішили придбати дітям житло. Вже багато років ми відкладали ці гроші і нарешті змогли звершити таку покупку. Через декілька місяців ми святково вручили ключі від новенької квартири.
Ви навіть не уявляєте, якою щасливою була Оленка. Умови, в яких вони жили раніше були не найкращими для того, щоб ростити там дитину. А тут – такий подарунок. Після такої щирої реакції доньки нам з чоловіком теж стало веселіше.
Та от якось неприємно і дивно було від того, що зять ні крапельки радості не показав. Ледве крізь зуби процідив «дякую». А потім виявилося, що це все гордість. І на своє майно він хоче заробити самостійно. Я нічого проти цього не маю, але все ж мені хотілося, щоб малюк годувався в нормальній квартирі.
Олена з Юрієм після весілля вже трохи назбирали грошей, та цього було мало для покупки житла. Самі розумієте, що з одної зарплатні багато не навідкладаєш. А після народження дитини, я думаю, відкласти вони більше не зможуть взагалі.
Насправді свої збереження ми тримали в банку, а коли назбиралась кругленька сума, то вирішили купити собі якусь квартирку. Та ось донька зателефонувала, розповіла, що носить під серцем дитину, і ми на радощах вирішили її порадувати, віддати цю квартиру.
Та от однокімнатну вже не хотілося брати. Ми трохи ще позичили у знайомих і взяли прекрасну двокімнатну квартиру з хорошим розташуванням. Та от там ще не вистачало деяких меблів і техніки.
На річницю весілля ми представили молодій сім’ї такий подарунок. Олена нас розціловувала, обіймала. Житло ми записали на мого чоловіка, та це лише справа часу. А щодо квартири, то вони можуть робити в ній що завгодно.
Все б чудово, та на наступний день Олена прийшли в поганому настрої і тикнула нам в руки ключі. Пояснила це тим, що Юра не збирається переїжджати нікуди. Бачте не хоче він ні перед ким бути винним.
Мене ця ситуація дуже ображає. З того часу зять взагалі віддалився від нас, навіть не приїжджає на свята. А я не розумію, що ми зробили такого поганого, щоб віддячувати на добро ігноруванням.
