Свого часу ми з батьками та молодшим братом жили у селі біля міста. Краєвиди там те, що треба. Наш дім стояв біля соснового лісу. Запах такий, що аж дух перехоплює. А чого тільки вартує річка? Вийдеш на город пройдеш кілька метрі й вже милуєшся синьою блакиттю чистої прохолодної води. Коли батьки вийшли на пенсію, тато зробив біля кладки альтанку. Там ми й проводили тихі сімейні вечори.
Так сталося, що хоч я і була старша, але з дому першим вилетів Остап. Він поїхав навчатися до столиці, а назад повертатися не захотів. Я теж отримала освіту, деякий час пожила у місті, але потім захворіла мама і я повернулася у батьківський дім, щоб допомагати своїм стареньким. На роботу їздила автобусом. Згодом здала на права та купила недорогий автомобіль.
На жаль мами швидко не стало. Тато теж не затримався й пішов слідом за мамою. Свій дім батьки заповіли мені, але я вважала за потрібне відати частину братові. Одного вечора ми сіли з ним серйозно поговорити. Я пояснила, що відпишу йому частину будинку, якщо він погодиться мені допомогти зробити ремонт та привести в прядок двір. Остап відмовився. Сказав, що йому не потрібна «халупа в богом забутому селі».
Я прийнялася за роботу самостійно. Звісно, в питаннях ремонту я нічого не тямила, а роботи було багато. Тож я звернулася по допомогу до сільського майстра. Іван мав золоті руки та завжди допомагав усім, хто до нього звертався. Тож і мені чоловік не відмовив. За пів року ми перетворили дім на справжній котедж. Так сталося, що за цей час ми сильно зблизилися, тож новосілля святкували уже як подружжя.
Подивитися, що ми набудували приїхав й Остап. Схоже, побачене його сильно шокувало, бо навіть не впізнав колишній двір. Ми повечеряли, а коли збиралися розходитися Остап заявив: «Ну що ж сестричко, показуй кімнату у якій я буду жити». Я розгубилася, не очікувала від брата такого нахабства. Добре, що поруч був Іван:
-У гості, Остапе, ласкаво просимо, без проблем! А от жильці нам не потрібні. Тим більше, що у цьому домі ніхто хліб даремно не їсть. Ти готовий на мене працювати та виконувати усю важку роботу по дому? Не забувай, що доведеться платити за кімнату й на комуналку скидатися.
Як я й очікувала брат змовчав й нічого не відповівши пішов у вітальню. Вранці його вже не було.
Я люблю Остапа, але терпіти не можу нахаб, які хочуть жити чужим коштом. Схоже, доведеться йому самостійно виборювати собі місце під сонцем.
