Наш син живе у власному будинку в передмісті. Він зміг знайти хорошу роботу та швидко заробити на такий прекрасний будинок та гарно облаштувати не тільки його, а й всю прибудинкову територію.
Ми до них доволі часто приїздимо, щоб погостювати, трохи відпочити від міської метушні, але після випадку, що стався півтора роки тому робимо це значно рідше.
Тоді були травневі свята, перше травня. Ми вирішили, що було б непогано вихідні провести разом з рідними, а тому наперед домовилися із сином та невісткою, що приїдемо та відсвяткуємо. З кожної родини по шістсот гривень мали скинутись, щоб точно вистачило на добре поїсти, випити та навіть на шашлик.
Ми накупили всякого по дорозі до будинку сина. Вже були в солодкому очікуванні відпочинку. І коли ми приїхали, то побачили, що на столі стоять звичайна смажена картопля, огірки, помідори, трохи фруктів та й декілька пляшок пива. А замість обіцяного шашлику якісь недоскубані курячі крила. Хоча син прекрасно знає, що ми з дружиною такого не їмо взагалі.
Ми зрозуміли одразу, що нас тут не дуже сильно то й очікували. Хоча це можна було зрозуміти і по хитрому та зухвалому погляду, яким на нас дивилась та усміхалась невістка.
Якщо ви не хотіли, щоб ми приїздили до вас, то чому ж не відмовили на нашу пропозицію? Ми б все зрозуміли, адже також були молодими та й зараз любимо бути наодинці разом.
Вже краще б відмовили та не руйнували очікувань, ніж от так от приймати нас. Тим більше, що ми вчили власним прикладом сина, як треба правильно приймати гостей. І класти хороший посуд для них, а не одноразовий пластиковий, який ще потім по всьому подвір’ю ловили, бо ж вітер все роздув.
Після цього ми до них вкрай рідко їздимо. Зрозуміло вже, що не дуже нас там чекають. А ми і не напрошуємось.
