У мене є дві сестри. Ми народилися різницею у два роки. Я середня. Мама назвала нас Віра, Надія та Любов. Батько нас дуже любить, хоча й зізнається, що дуже хотів мати сина. Якби першим народився син, то вони з мамою зупинилися б та більше не народжували б дітей. Але першою народилася Вероніка.
Тоді батько був сповнений оптимізму та вирішив, що наступна дитина точно буде хлопчик, а Віра допомагатиме його глядіти. Коли у мами було планове обстеження УЗД, він поїхав з нею та з великим нетерпінням чекав коли оголосять стать майбутньої дитини. Лікар сказав, що бачить хлопчика, але це лише попередній огляд. Батькові цього було достатньо та він дуже зрадів. Зібрав усіх своїх друзів та почав мріяти про те, як він разом зі своїм сином буде ремонтувати автомобіль в гаражі. Як він купить сину іграшковий набір інструментів та вчитиме всього, чого знає сам. Та народилася я. Лікарі розводили руками кажучи, що огляд УЗД не дає стовідсоткової гарантії того, що стать дитини буде такою, яку побачив лікар.
Батько сказав, що вони з мамою спробують знову та ця спроба буде останньою. Народилася моя молодша сестра Любов. Батько заспокоївся та припинив ображатися коли його називали ювеліром.
Ми росли та крутилися біля батька в гаражі. Як не дивно, нам подобалося те, що робить він. Уявіть собі картину: троє дівчат вимащених в машинному мастилі, біля них задоволений батько. Мама бідкалася, що ми ростемо наче хлопці, а батько лише сміявся.
Згодом ми підросли та майже одночасно вийшли заміж. Батько був задоволений та казав, що тепер у нього з’явилися сини, а якщо ми подаруємо йому онуків, то він взагалі буде на сьомому небі від щастя. Доля не має почуття гумору та у нас з сестрами народилися доньки, жодного хлопчика.
