По дорозі у село, я побачив старого чоловіка, що повільно волік за собою два великих кошики з огірками. Відразу прийняв рішення його підвезти й минуло дуже мало часу, коли ми розговорилися і я почав уявляти, як же повинна виглядати його дружина Катя!
На той момент я підробляв таксистом. У житті був важкий період і грошей вічно не вистачало, тому вирішив знайти під заробіток. Того разу я їхав у село по свого пасажира, а по дорозі побачив старого чоловіка років 60, що повільно тягнув два великих кошики огірків. Не знаю, чому я тоді вирішив допомогти, але зупинився.
Чоловік швиденько сховав огірки у багажник й сів на переднє місце поруч з мною. Виявилось, що нам потрібно їхати в одне село.
Ми перемовилися кількома словами й продовжили слухати пісню на радіо (їхати нам було ще хвилин 20-30). Звучала якась давня пісня про любов, ми обоє її уважно слухали, а коли вона закінчилась, то мій пасажир повернувся до мене й промовив: «Такі гарні та влучні слова! Дуже хороша пісня!»
– Правда? Чому ж вона вам так сподобалась?
– Ой та, от історію свого першого кохання згадав.
– Можливо, поділитесь?
– З задоволенням! – промовив чоловік й почав свою розповідь – З Галочкою ми вперше познайомилися у дитячому садку, проте про ту довговолосу та миленьку дівчинку я знав одне – «новенька». Вже тоді вона мені запала у душу і я почав до неї проявляти увагу. Нас же у дитинстві не вчили, як до дівчат залицятися, то я свої методи випробовував. То за косічку візьму її, то іграшку заберу, то якусь дурну історію розповім. Загалом, своєї поведінкою набрид її жахливо. Вона спочатку терпіла, а потім ми сваритися почали. На скільки ми надокучили вихователям своїми суперечками, що вони постійно нас у куток ставили, а ми перед ними вибачимось, пообіцяємо, що більше таке не повториться й наступного дня знову за своє.
Потім вже суперечки відійшли й ми стали справжніми друзями. Такими, як ото у книгах люблять описувати, що заради один одного й у вогонь, і у воду.Постійно всюди разом й здавалось, що так буде все життя, але ж життя не завжди робить так, як нам хочеться. Її тато працював військовим і його та всю сім’ю перевели в інше місто. Що ми тільки не вигадували, щоб їх залишити, та все було марно. Напевно, розставання з нею – це найболючіший спогад мого дитинства.
– Невже ви потім не намагалися зайти її?
– Намагався, та все марно було… А потім закрутилось так, що сама доля нас звела. Як у тих фільмах сопливих, що моя Галочка так любить. Я відправився у відрядження у незнайоме місто й так сталось, що попав у лікарню. На всі ті дорогі препарати грошей у мене взагалі не було! Слава Богу, що донька з закордону надіслала трохи, то все минулось. Вони ж з моєю першою дружиною вже друге десятиліття там живуть, а я тут залишився.
Лікарка мені тоді попалась дуже хороша. Турбувалась про мене, злим словом ні разу не обмовила. Загалом, чудо, а не жінка!
– Як ви тут? Вам вже краще? – запитує вона з щирою посмішкою.
Вона запитає, а я на неї постійно дивлюсь й думаю, що десь я її раніше бачив. Все-таки наважився й запитав у неї особисто.
– Галина Василівна, ви пробачте мені за нахабність, та чи ніде ми не зустрічалися раніше?
– Можливо, ви подумайте, а я відлучуся.
Я довго намагався згадати, а все ніяк не міг, а потім вона принесла мені наше старе фото, зроблене у дитсадку і раптом моя пам’ять оживилися. Така доля у мене виявилась непередбачувана, що одружився з першим коханням у 50 років!
– І що ж потім було у вас з Галочкою? Де вона зараз?
– Так вдома, мене та огірки чекає! – промовив чоловік й щиро розсміявся.
