Ми розлучаємося, – спокійно сказав Андрій, – завтра ти збираєш речі і переїжджаєш до своєї мами. Ніяких пояснень я не приймаю, все, йду спати. Ольга так і стояла з відкритим ротом. Нарешті до неї дійшов сенс слів. Що вона наробила? Адже звикла жити не працюючи.

Андрій нехотя йде додому. Він знає що його там чекає. Дружина, яка пилятиме його весь вечір. А сама тільки лежить на дивані з книжкою в руках. Коли одружилися, Валентина була зовсім іншою. Весела щебетушка. В руках у неї все горіло. За що не візьметься, все виходить красиво, їжа смачною. Плани будували на майбутнє, мріяли, що в них все буде добре. Що скоро по квартирі бігатиме маленький синок чи донечка.

Але з часом все помінялося. Ольга залишила роботу, мотивуючи тим, що невдовзі почнуться зміни в їхньому житті, тому вона хоче відпочити. Адже в планах майбутня дитина. А вона ще не готова просто так вкидатися з головою в сімейний побут. Для початку пропонує поїхати відпочити на гарний курорт. Андрій виконував всі її забаганки. Адже отримував хорошу зарплату, тому могли собі дозволити відпочивати.

Минуло сім років, а Ольга дотепер відпочиває. Зробилася зовсім нестерпною. Все їй не так. Дійшло до того, що почала вимагати більше грошей. Говорить, якщо не може тут заробляти, щоб міняв роботу. В такій обстановці знаходитися Андрій не бажає, але як все змінити. Одного разу зустрів по дорозі додому, Віку, з якою колись, до знайомства з Ольгою, товаришували. Привіталися, зайшли в кафе попити кави.

Віка розповіла, що не заміжня. Була одна спроба, яка закінчилася невдало. Після того ризикувати не поспішає. Працює психологом. Клієнтів багато, допомагає багатьом. Після тих слів Андрія неначе прорвало. Він розповів, в якому становищі опинився. Як йому набридали постійні сварки.
– Але це твоє життя. Від тебе залежить терпіти далі, чи щось змінити. В таких ділах я не пропоную нічого. Людина сама повинна знайти рішення як їй краще поступити. – Говорила Віка.

Вони ще довго сиділи, згадуючи свою юність і те, якими вони були мрійниками. Додому Андрій ішов задумливий. Дійсно, потрібно вирішувати. Скільки можна терпіти й надіятися, що щось зміниться й Ольга стане такою, як була колись. З такими думками прийшов додому, де його вже на порозі чекала дружина. Вона відкрила рот, щоб сваритися, та чоловік так поглянув на неї, що слова застрягли в горлі.

– Ми розлучаємося, – спокійно сказав він, – завтра ти збираєш речі й переїжджаєш до своєї мами. Ніяких пояснень я не приймаю, все, йду спати.
Ольга так і стояла з відкритим ротом. Нарешті до неї дійшов сенс слів. Що вона наробила? Адже звикла жити не працюючи. А тепер що? Знову шукати роботу?

Наступного ранку Андрій пішов із дому, попередивши, щоб в обід її не було. Гуляв по парку, і так легко на душі, неначе окови скинув. Додому прийшов під вечір. Ольги вже не було, як не стало телевізора, холодильника, дивана, мікрохвильової печі. Нехай і так, він собі купить нові речі. Головне, що спокій його ніхто не порушує.

Оцініть статтю
Дюшес
Ми розлучаємося, – спокійно сказав Андрій, – завтра ти збираєш речі і переїжджаєш до своєї мами. Ніяких пояснень я не приймаю, все, йду спати. Ольга так і стояла з відкритим ротом. Нарешті до неї дійшов сенс слів. Що вона наробила? Адже звикла жити не працюючи.