Все моє життя мені потрібно було працювати. Батьки тісно пов’язали своє життя з оковитою, тому мені довелося знаходити собі заробіток ще з дванадцяти років. Бо тоді вони вже про себе не могли подбати, не те що про мене.
Я не цурався ніякої роботи та вперто йшов до своєї цілі. Отримав освіту, яку сам собі забезпечив, пішов на роботу в хорошу компанію, перед цим побувавши в багатьох третьосортних з проблемою виплати зарплати. І пішов кар’єрними сходинками.
Проте в мене була ще одна мрія, окрім кар’єри. Це сім’я. Міцна, щира, любляча сім’я. Де я, дружина, діти, коти, собаки та всі ми в затишному будинку десь в мальовничому місці. Щасливі. Без сварок, бруду, алкоголю та запаху дешевих сигарет, що виїдають очі. Я мріяв про це, бо сам такого ніколи не мав. І я шкодую. Шкодую, що батьки вкрали в мене щасливе дитинство.
Я дружину хотів таку, щоб вона розділяла мої погляди на життя, щоб ми кохали один одну та були справжніми партнерами та коханими людьми. І саме такою людиною, ідеальною для себе, я вважав Аллу.
Коли ми почали зустрічатись, то виявилося, що її життєва позиці та плани на майбутнє співпадають з моїми. Тим більше вона завжди запевняла, що кар’єра для неї важлива, але і сім’я їй не байдужа. І те, що обоє мають слідкувати за побутом та дітьми, в нас співпадало в якості погляду на ці аспекти життя.
Я закохався по самі вуха. Хотів провести з Аллою все своє життя. Але… Як тільки ми зіграли весілля, все кардинально змінилося. Алла сказала, що потреби працювати в неї немає, адже в мене дуже престижна посада, а тому грошей нам вистачає. Це правда, тому я вирішив, що нехай так і буде, якщо Алла хоче.
Проте ми вирішили, що тоді я віддамся роботі, а Алла буде вести побут. І що з цього вийшло? Та нічого, мені доводилось прибирати самому, бо ж Алла цілими днями з подружками розмовляла, а вдома нічого не робила. Ні прибирала, ні готувала. Вже хоч би не створювала такий безлад вдома, якщо не хотіла прибирати.
Коли ж я запитав, чому вона хоч щось не приготувала, поки я був на роботі, Алла відповіла:
– Так я і не вмію готувати. Я ніколи не казала, що буду це робити і що взагалі вмію це робити.
Довелось деякий час перебиватись доставкою, а згодом я вирішив, що найму хатню робітницю. Тоді хоч в квартирі стало затишно, чисто та смачно наготовано. Але Алла стала пропадати цілими днями десь. Майже завжди приходила пізніше мене. І кожного разу відмазка одна «В подруги була».
Якось зайшла мова за дітей. І вона заявила, що в її плани це не входить і молодість втратити вона не хоче. Але ми говорили про дітей раніше, обирали на життя та домовлялись, що народимо дітей, через два роки шлюбу.
Але час йшов і вже ми були в шлюбі три роки, а вона заявляє таке. Ми тоді почали сваритись і в пориві гніву Алла сказала мені, що вона ніколи не хотіла дітей, то, бачте, я їй свою позицію нав’язав та змушую її народжувати.
– Я тебе ні до чого не змушую. Мене хвилює те, що до одруження твої погляди були одні, а тепер кардинально інші. Ти різко змінилась після весілля. А так як наші життєві позиції тепер не співпадають, то не бачу сенсу витрачати час один одної на спільне життя, яке нам не до вподоби.
– Ах так? Та й добре! Тоді я йду!
Алла гордо зібрала речі, грюкнула дверима та пішла. Я почав готувати документи для розлучення, змінив замки на дверях(квартиру купив до одруження, тому можу так зробити) та подав на розлучення.
Тоді вже почала дзвонити моя теща, яка благала вибачити Аллу та не руйнувати сім’ на гарячу голову. Та й Алла телефонувала та просила все повернути, мовляв ми не зрозуміли один одну, тому сталося непорозуміння.
– Так, не зрозуміли ще на початку відносин. Ти хочеш жити зі мною далі з «нав’язаними переконаннями»? Не думаю, тому чекаю тебе в РАЦСі, розлучення буде швидким, адже дітей в нас немає, як і якогось великого нерухомого майна. Бувай, Алло.
