Нещодавно ми з дружиною вимушено переїхали жити до тещі на невизначений період часу. Наша квартира постраждала внаслідок «негоди». Сусід зверху, Іван Петрович, старий у якого вже давно закінчився термін придатності. Пробачте за мій чорний гумор. Я маю на увазі, що він дійсно хвора людина, страждає на якийсь там психічний розлад, але його діти вперто продовжують повторювати, що з татом все в порядку. Ще б пак! Хто ж хоче забирати старого до себе.
Словом, він повідкручував усі крани у квартирі. Трапилося це на вихідних. Ми з Танею саме поїхали в гості до друзів за місто. Коли повернулися додому – картина маслом. Стеля, стіни, підлога, меблі – все зіпсовано! Сенсу висловлювати невдоволення старій та хворій людині не було. Зателефонували до сина Івана Петровича, а той зіскочив, мовляв, батько нашкодив, то нехай і відшкодовує. Дочка, по суті, сказала те ж саме.
Не скажу, що мене радувала перспектива провести декілька місяців зі своєю тещею, але вдома ми почали ремонт, тож виходу не було. Таня й сама не в захваті, бо одна справа господарювати в себе й зовсім інша знову повернутися під нагляд пильних маминих очей.
І почалося…А коли вже я тих онуків дочекаюся? Ви взагалі думаєте про майбутнє? Хто вам води на старість років подасть? Час не стоїть на місці, а ти, Таню, не молодшаєш! Якщо не враховувати усі ці розмови про дітей, то життя з Аліною Сергіївною цілком таки було добрим. Варто визнати – теща готує божественно, але дружині про то знати не варто.
Жили ми добре, як в дитинстві. Нас годують, доглядають, грошей ні на що не беруть. Пропонували Аліні Сергіївні хоча б комунальні послуги оплачувати, поки живемо разом, а вона ні в яку. Ну ми вирішили, що хоч купуватимемо продукти, щоб холодильник порожнім не був.
Наближалася 5 річниця нашого шлюбу з Танею. Аліна Сергіївна мала поїхати на дачу на вихідних, тож я спланував романтичну вечерю. Поки відправив дружину у магазин, сам приготував пасту з креветками, нарізав сир різних видів, Таня таке любить, й відкоркував шампанське. Дістав та запалив свічки, увімкнув приємну музику, поклав квіти у вазу та розкидав кілька пелюсток на підлогу.
Дружина була приємно вражена. Думала, що у світлі останніх подій я й не згадаю про річницю. Ми саме почали трапезу, коли почули як відкриваються вхідні двері. Через кілька секунд у нашій спальні стояла Аліна Сергіївна. Спершу мовчала, а потім почала нас журити, що це ми такі жадібні, що ховаємося від неї у спальні та їмо «на ничку».
Таня намагалася вставити свої 5 копійок та де там! Теща почала за одне потім перемикнулася на інші свої образи. Вечір був безнадійно зіпсований. Коли дівчата пересварилися між собою я подякував тещі за таке чудове привітання в честь нашої 5-ї річниці весілля, забрав дружину та повів її у готель. Хоч поспимо нормально, ніхто не буде хропіти за стінкою, а вранці гупати каструлями.
Тепер не знаю, що й робити. Після того, що сталося, жити в Аліни Сергіївни ми більше не можемо. До себе повернутися не варіант, готель надто дорого, а орендована квартира надто довго. Два тижні й ми повернемося у своє гніздечко, але де ж нам ці два тижні перебути. Хоч бери та йди на вокзал ночувати.
Найобразливіше це те, що теща могла так низько про нас подумати. Ми ж ніколи нічого для неї не шкодували. Все, що купували, було у відкритому доступі в холодильнику. Ну хіба б вона їла ті креветки? Й навіщо було змінювати свої плани останньої миті? Сама могла додуматися, що нам з Танею не завадить побути наодинці. Кричить про онуків й сидить за стінкою.
