Уявляєш, сорок років під одним дахом, а тут у шістдесят три Василь вирішує змінити все своє життя…
Ольга сиділа у своїй затишній кімнаті на улюбленому кріслі і через вікно дивилася на тихий вечір у Львові. Сьогоднішній день був складним: вона готувала борщ і чекала Василя з рибалки, як завжди. Але він прийшов не з карасями, а з важкою новиною, яку давно хотів озвучити, тільки все відкладав.
Олю, я хочу розлучитись і прошу тебе поставитись до цього з розумінням, тихо сказав Василь, не дивлячись їй у вічі. Дочки дорослі, онуки виросли, нам можна мирно все закінчити без сварок.
Слухай, ми разом стільки років, а тепер ти хочеш усе віддати на розсуд випадку? не могла повірити Ольга. Я маю право знати, що буде далі.
Ти залишаєшся у нашій львівській квартирі, я перебираюся у будинок під Стриєм, вже все собі вирішив Василь. Ділити нам нічого, далі все дочкам дістанеться.
Як звати ту, через яку ти все це затіяв? тихо спитала Ольга.
Василь забігав по кімнаті, наче не почув. Його реакція не залишала сумнівів: хтось у нього зявився. Ольга в молодості про такі проблеми й гадки не мала навіть у страшному сні не думала, що на старість залишиться сама.
Та може ще все якось вирішиться, підтримували Ольгу дочки. Не зважай на те, що зробив тато.
Та вже нічого не буде, зітхала вона. Просто доживу вік, радуватиму вас та онуків, а міняти щось вже не бачу сенсу.
Марина з Роксоланою дістались до Василя на дачу, поговорили з ним декілька годин, а повернувшись в квартиру, лише змінили свою підтримку. Почали вмовляти маму, що насправді одній жити може й краще не треба більше ні за ким слідкувати, ні торбуватись. Ольга все те розуміла, але не розпитувала, а намагалася триматися, хоч й непросто було: родичі, сусіди й подруги не давали спокою питаннями, з цікавістю до її особистого життя.
Та ви ж разом майже пів століття, а він на старості років пішов до іншої! зітхала сусідка пані Галина. Вона молодша чи взагалі багатша тебе, Олю?
Ольга тільки плечима тягала, а сама все частіше думала, хто така та нова жінка. Навіть завітала на дачу мовляв за консервами, але насправді хотіла зустріти розлучницю. І таки зустріла її розфарбована, чудернацька дама, з марними претензіями.
Василь, ти міг би попередити, що твоя колишня ненавязливо тут зявиться, бурчала суперниця з яскравим макіяжем. Мені здавалося, всі питання закриті, і їй тут нічого робити.
Справді ти проміняв мене на це? спокійно спитала Ольга, розглядаючи незнайому жінку.
Ти так і стоїтимеш, дозволяючи їй мене ображати? психувала дама. Я на кілька років молодша за тебе, але виглядаю ж наче твоя дочка!
Якщо в такому віці вона думає, що зовнішність це головне, то мені її шкода, сказала Ольга, зловивши очима розгубленого Василя.
Повертаючись до автобусної зупинки, чула ще довго крики тієї “старіючої Барбі”. Вдома покотились сльози, зателефонувала сестрі попросила, щоб прийшла на чай.
Ну годі, ти ж сама казала, нова Василя не гарна і явно розуму трохи бракує, налила мятний чай Надія.
Може вона права, а я вже виглядаю, як бабця в свої роки, сумнівалася Ольга.
Ти прекрасно виглядаєш, віднеслась Надія. Вибач, але в сімдесят років ходити в леопардових лосинах або міні це перебір. Жінка має виглядати відповідно до віку, і тоді вона гарна завжди.
Ольга подивилася на себе в дзеркало, задумалась і правда, ще досить в добрій формі. Одяг гарний, доньки косметику підбирають. Завжди була стриманою, ніколи не любила перебільшень, тому й не розуміла поведінки суперниці.
Ну і добре, усміхалась Надія. Раз ти тепер вільна жінка, живи, як хочеш! Доньки самостійні, для розвитку та відпочинку зараз можливостей багато я тебе не дам зануритись в депресію!
Сестра дійсно виконала обіцянку: потягла Ольгу у театри, концерти, на вечірні прогулянки у парку і навіть долучила до гурту однодумців. Там зявився чоловік, який почав проявляти до Ольги знаки уваги, але вона діяла скромно від окремих зустрічей відмовилась.
Кажуть, ти тепер у театрах, друзів нових завела може й заміж вдруге підеш? не втримався Василь, коли випадково зустрілись на базарі.
А що ти тут робиш, так далеко від дачі? Чи твоя нова не готує? зніяковіло спитала Ольга.
Тут завжди купую, звички вже не зміниш, пробурчав Василь.
Ольга теми не розвивала, поспішила додому. А Василь стояв, холодний вітер дув по обличчю, і йому так хотілося сказати, як він шкодує… Все життя поруч із родиною, а тут захопився Тетяною і понеслося: багатослівні плітки, веселі застілля, але простого затишку жодного.
З часом він усе більше хотів повернутися додому. Та після зустрічі з Ольгою зрозумів: вона не свариться, не принижує, а тримається гідно і спокійно. І саме цього спокою йому так бракує.
Знову курагу приніс, а я просила чорнослив! обурювалась Тетяна, перебираючи покупки. Сир не той, майонез забув ну, просто катастрофа!
Раніше цим займалась Ольга, або ми разом, а ти все на мене перемістила, не витримав Василь.
Та перестань вже згадувати свою колишню, сцена за сценою, скандал за скандалом. Ще скажи, що шкодуєш, мовляв!
Він і справді шкодував, але розумів: вороття немає. Ольга не хитрувала, не маніпулювала залишалась собою, і саме це найбільше зачіпало.
У нього вже не було шансів повернути довіру або все виправити. Пару разів вирішив подзвонити Ользі, але зупинявся. Після чергової сварки навіть прийшов до дверей їхньої квартири.
Тобі треба забрати речі? зустріла Ольга, не впускаючи за поріг.
Я просто хотів поговорити, ти маєш хвилинку? тихо спитав Василь, відчуваючи аромат улюбленого сливового пирога.
У мене немає ні часу, ні бажання, строго відповіла вона. Збирай речі, що залишились, я чекаю гостей.
Сказати хотілося багато, але слів не було. Василь повернувся на дачу, сам готував собі вечерю а Тетяна традиційно носилась по селу. Повернулась весела, і Василь усвідомив: час завершити цю історію, давши їй збирати свої речі.
Після всіх розбірок з Тетяною знову хотів подзвонити Ользі, розповісти… Але згадав її характер вона вже ніколи не пробачить йому, це марно. Знаєш, вона просто живе далі: доньки, онуки, театр, друзі, частина життя, у якій Василю вже немає місця.
Колишній тепер просто існує на дачі. Думає, що, може, колись з часом зможе прийти, поговорити, попросити вибачення. Але сімя вже не буде як раніше і він це прекрасно розуміє.
Ось така історія про те, як життя в нашому рідному Львові може раптом змінитись… Але сила нашої жінки у вмінні не втратити себе, тримати серце в руках і знайти своє місце попри все.
