Мама сказала, що ми цьогоріч знову збираємося їхати на море. Дорогою треба провідати тітку, що живе неподалік. А їй зовсім не хочеться до неї заходити.
Хочу сказати, що ми щороку гостювали в тітки Юлії. І нам у неї було добре. Вони радо приймали нас. У тітки є своїх троє дітей. Правда, всі живуть у різних куточках.
Старший син переїхав у Одесу – звідти родом його дружина. Середній опинився за кордоном – в Португалії. А дочка живе неподалік батьків, забігає до них майже щодня.
Зараз тітка вже не та, яка була колись. З віком втратила свою моторність. А звикла жити на широку ногу, в чистоті і порядку. Та сили вже не ті, щоб давати всьому раду. Можливо, саме з цієї причини в неї розвинулося невдоволення всім і всіма.
Минулого року, коли ми заїхали до них в гості, застали таку картину. Її дочка Людмила розривається між двома господарствами. У неї двоє дітей, які ще потребують материнської опіки. І тато з мамою нею поганяють – вважають, що заслужили на догляд.
Отож, ми застали, як Людмила власноруч робить ремонт для батьків – обклеює всі стіни новими шпалерами, лакує двері, потім підлогу. Крім того, щодня приносить для своїх батьків готові страви.
Мені такий розклад зовсім не сподобався. Адже тітка Юля і її чоловік ще цілком спроможні зготувати собі їсти самі. Зрештою. І підлогу могли б полакувати, коли так хочеться оновлюватися.
Саме на цей час до бабусі Юлії заглянули внуки. Діти як діти – енергійні, життєрадісні, з пустощами. Так бабусі не сподобалася поведінка малих – сказала, що через них у неї голова болить. Хай краще вдома граються.
Я на це все подивилася і зрозуміла, що ми також тут зайві. Якщо бабуся Юлія не любить своїх онуків, то нас тим паче буде сприймати як чужих. Тому й не хочеться їхати до неї.
Крім цього, я в її присутності пожаліла Людмилу – сказала, що вже також не молода і пора подумати й про себе. Не можна себе так виснажувати постійною роботою. Людмила тільки рукою махнула, мовляв: «Що поробиш». А бабця Юля розізлилася на мене: «Ми, старі, вже нікому не потрібні. Егеж!».
Вона не може зрозуміти, що бути потрібним – це не означає заганяти когось у роботу, мати можливість командувати кимось, а просто відчувати тепло до когось, хто також тебе зігріває в цьому житті.
