Ми залишимось у тебе на якийсь час, бо у нас немає грошей на оренду власного житла! сказала мені моя приятелька.
Я дуже енергійний чоловік, хоча мені вже 65 років. Я досі встигаю подорожувати і знайомитися з цікавими людьми. З теплом, а часом і з легким смутком, згадую молодість тоді можна було проводити відпустки, де тільки заманеться! Можна було зїздити на Чорне море, або на Дніпро з друзями, порибалити чи піти в похід з наметами. На все це було потрібно зовсім небагато гривень.
Але ті часи вже давно позаду.
Я завжди любив заводити нові знайомства. Познайомитися можна було і на пляжі в Затоці, і у львівському театрі, і просто десь у парку. З багатьма тодішніми друзями ми довго підтримували стосунки.
Якось я зустрів жінку на імя Лада, ми в той самий рік жили в одному пансіонаті під Одесою. Розїхалися, як справжні подруги, і кілька років час від часу листувалися, надсилали листівки на свята. І ось одного ранку отримую телеграму. Жодного підпису, лише коротко: О третій ночі приїжджає потяг. Зустрінь мене на вокзалі!.
Я не міг зрозуміти, від кого те повідомлення. Звісно, ми з дружиною залишилися вдома. А о четвертій ранку лунає дзвінок у двері. Відкриваю і просто завмираю. На порозі стоїть Лада, з нею дві дівчинки-підлітки, бабуся й якийсь чоловік. І стільки речей, що ледве увійшли в підїзд! Я з дружиною просто не знали, що й казати. Але впустили гостей. І тоді Лада почала:
Чому ти нас не зустрів? Я ж присилала телеграму! Ти знаєш, скільки зараз коштує таксі від вокзалу?
Вибач, та я й гадки не мав хто її надіслав
Але ж адреса твоя у мене була! От ми й приїхали.
Я думав, що ми тільки переписуватимемось, і не більше
Виявилося, старша дівчинка цього року закінчила школу і вступила до університету в нашому місті. Сімя приїхала її підтримати.
Тож, ми у вас поживемо! Грошей на оренду у нас зовсім немає, а у вас центр поруч!
Мене це шокувало. Між нами ж немає родинних звязків. Чому ми повинні їх прихистити? Годувати їх тричі на день. Вони приносили трохи продуктів, але нічого не готували доводилося все робити самому.
Я вже не міг це терпіти й через три дні попросив Ладу з родичами шукати інше місце. Мені було байдуже, куди. Тоді почався страшний скандал. Лада почала кидатися посудом і кричати на весь будинок.
Я був просто ошелешений таким нахабством. Вийшли вони з квартири. Але примудрилися прихопити мій халат, кілька рушників і навіть вкрали велику каструлю вареної капусти. Як вони її винесли досі загадка! Але каструля зникла.
Так закінчилася наша дружба. І слава Богу! Більше Ладу я ні разу не бачив і не чув про неї нічого. Тепер я набагато обережніше ставлюся до знайомств і зустрічей з людьми.
