Думаю, що своєю розповіддю я вас не здивую, бо більшість жінок уже побували на моєму місці, але я відчуваю, що мушу з кимось порадитися або ж просто почути слова підтримки.
Я вийшла заміж через велике кохання. Коли познайомилася з Сергієм, то вже мала стосунки з іншим хлопцем. Проте в Сергія я закохалася з першого погляду і йому припала до душі. Довгий час він бігав за мною, а коли почув, що я не сама, пообіцяв, що чекатиме поки я не зрозумію, що мушу бути лише з ним.
Після того, як він припинив будь-які спроби мене побачити та поговорити зі мною, я ніби втратила сенс життя. Мені так сильно бракувало Сергія, його голосу, щирої посмішки, що врешті не витримала. Розірвала стосунки зі своїм хлопцем та сама побігла до Сергія зізнаватися у почуттях. Може це й було неправильно, адже я дівчина, але ми живемо лише один раз, тому не варто витрачати своє життя не на тих людей.
Зустрічалися із Сергієм ми недовго та й навіщо витрачати час, якщо ми й так були переконані, що будемо разом до кінця наших днів. Вирішили влаштувати знайомство з батьками та повідомити про намір одружитися. Мої мама й тато радо прийняли зятя в родину, а от для мене місця у родині чоловіка не було. Свекруха сказала мені про це прямо у вічі.
Ми приїхали на вечерю не з порожніми руками. Сергій купив своїй матері гарний букет, а я подарувала їй теплу шаль. Потягнулася, щоб обійняти, а вона гидливо відступила, а потім заявила:
-Я таке не ношу, потрібно було запитати!
Я вже й не знала куди подіти свій подарунок та чи варто залишатися. Добре, що Сергій був поруч. Він зміряв свою матір сердитим поглядом, а потім забрав шаль із моїх рук та кинув на диван.
Коли ми сіли до столу, то мені кусок хліба в горло не ліз. Чи то я хвилювалася, чи то засмутилася, проте свекруха все прийняла на свою адресу:
-Що це за пані ти до нас привів, що гидує нашими стравами? – звернулася вона до сина так, ніби мене взагалі немає у кімнаті.
Сергій почав накладати мені у тарілку всього потроху та сказав їсти. Пхала я все у себе через силу й молилася, щоб все закінчилося швидко.
-Чи знаєш ти, Марино, що у мого сина була дівчина. Хороша, порядна, красива…Але він її покинув, відмовився від чудової дружини, через тебе.
-Так, я знала, що у Сергія до мене були стосунки, як і у мене до нього. Проте ми зустрілися й покохали один одного. Така вже наша доля.
-О, ще одна прекрасна новина! Ти не тільки стерво, що відбиває чужих хлопців, а ще й зіпсований товар!
Коли вона закінчила, я просто скипіла від злості:
-А хто ви така, щоб мене принижувати? Чи може боїтеся втратити свій статус королівської кобри у цій родині й передати його мені?
Бачили б ви її обличчя тієї секунди. Вона вмить почервоніла, а потім аж посиніла від злості.
-Ану геть із мого дому зараз же і щоб ноги твоєї тут більше не було!
– З превеликим задоволенням!
Пішла я звідти з гордо піднятою головою, забравши із собою не тільки шаль, а і єдиного сина тієї зміюки. Розумію, що Сергій опинився поміж двох вогнів, проте він свідомо обрав мене. Зараз ми готуємося до весілля. У фінансовому плані нам допомагають мої батьки. Ми уже склали список запрошених, куди я внесла і батьків Сергія. Схоже у мене таки є залишки людяності, не все ж чужих хлопців відбивати. Наречений наполягає, щоб ми разом поїхали до його тата й мами аби запросити на весілля, а я не хочу принижуватися.
Як думаєте, чи варто забути про гордість й першою піти на примирення або ж міцно відстоювати свою позицію?
