Ця сцена сталася в мене нещодавно. Досі не знаю, як з неї викрутитися.
-Мамо!.. Мам… Купи мені собаку… Коли ти мені купиш собаку?..
-У нас є кіт!
-Кіт – це не собака. З ним не погуляєш. Купи собаку. Можна ще папужку, рибки, морську свинку…
-Так, – думав собі кіт, – рибки можна. Папужка теж непоганий варіант. І морська свинка також годиться. Чому б ні? А от собака аж ніяк не вписується в це коло. Ну, ніяк! І як це пояснити цим людям?
Я також висловила власну думку щодо такого поповнення нашого сімейства, бо аж ніяк не була готова до розширення нашої сім’ї:
-Ми в родині всі надто балакучі. Навіщо нам птаха-говорун? Я не маю часом терпіння вас вислухати. А тут ще треба папужку вислуховувати. Окрім цього, вона літає і випорожнюється. Якщо випорожниться на мене, то я цього не стерплю. Це точно не зробить мене щасливою.
Однак діти наполягали на своєму. Їм для повного щастя потрібні всі тваринки.
Я тоді поцікавилася, що потрібно мамі для того, щоб вона була щасливою. Вони хором відповіли, що для цього мамі потрібні щасливі діти. А дітям для щастя потрібні і рибки, і котик, і папужка, і морська свинка, і собака… А для дівчаток ще красива одежа…
Отож, мама повинна подбати про власне щастя, забезпечивши його дітям. А це означає придбати їм те, чого бажає їхня душа. У двадцять у них точно будуть інші бажання. Можливо, лиш питатимуть, чи є щось смачне поїсти. Або куди я прибрала їхній синхротон чи нуклотрон?
Доведеться подумати, як реалізувати їхні мрії.
Що б ви мені порадили?
