Зі своїм чоловіком ми родом з села, разом росли дружили. Але ніколи не думали, що станемо подружжям. Після школи обоє поїхали до міста навчатися. І там вже зустрілися знову, зустрічалися, а згодом почали зустрічатися. Коли Денис запропонував мені вийти за нього заміж я звичайно погодилася.
Ми планували залишитися в місті. Тож після навчання ми влаштувалися на роботу, орендували собі квартиру й жили в цивільному шлюбі. Але наші батьки сільські люди, для них це було не прийнятним, вони хотіли, щоб ми були одружені офіційно. Що мої, що Денисові, майже щодня телефонували з питанням коли вже узаконимо відносини, бо ж люди говорять про нас погано.
Ми довго з Денисом обговорювали цю тему, річ у тому, що ми обоє хотіли узаконити відносини. Та було те, що нам не подобалося – весілля на пів села. Такий у нас в селі звичай робити весілля, не менш ніж на триста людей, та ще й на три дні. Бо ж має бути не гірше як у когось. А головне, що це завжди в мінус. І враховуючи, те, що наші родини не надто заможні, то доведеться залазити в борги й нам і батькам.
Два роки тому було весілля у моєї двоюрідної сестри, так от тітка з дядьком і позичали в людей, і кредит взяли. Всі гроші, що молодятам гості дарували, вони віддавали батькам. І все одно вони вже другий рік все ще в боргах. Дядько вже пів року з заробітків не повертається, лише гроші пересилає. Та моїх батьків і батьків Дениса то не лякає. Вони готові на все лише б показати всьому селу, як вони можуть влаштувати гуляння.
Коли ми були в дома на свята то запропонували, обом родинам відсвяткувати все в тісному родинному колі. Батьки, сестри, брати, дідусі й бабусі. Це було б уже до двадцяти осіб і не дорого й по сімейному. Ця пропозиція не сподобалася жодному з родичів. Лише сестра Дениса погодилася, вона вийшла заміж чотири роки тому, то розуміє, що це гроші на вітер.
Та все ж ми вирішили зробити по своєму. Запросили до себе в місто лише рідніших, це були вихідні. Коли всі зібралися за святковим столом то ми продемонстрували їм свідоцтво про реєстрацію шлюбу. Нас вітали та трішки сварили, що такі вперті й зробили по своєму. Ми ж думали, що нарешті все вирішилося і тема з весіллям закрита.
Та ні, через кілька днів зателефонувала моя мама й почала лаятися, що ми її зробили посміховиськом на все село. А після того, вже батьки чоловіка зателефонували й знову та сама пісня, що вони злидні, жадібні й все в тому дусі. Через кілька днів зателефонувала моя тітка й спиталася чим вона нас образила, що ми навіть на весілля її не запросили, пояснення про те, що ми не святкували вона не слухала.
Ми звичайно не жалкуємо, що так зробили, адже змогли зробити завдаток за свою власну квартиру. А так би ці кошти пішли на застілля. Та родичі з обох сторін ображаються й не спілкуються з нами. Нам з Денисом це не заважає, а от батьки жаліються, що через наші забаганки рушаться сімейні традиції. Ну от скажіть хіба ж традиція полягає в тому, хто краще справить гуляння? Як пояснити батькам, що це все просто людські пересуди й на них не варто звертати увагу.
