“Мы вас через те й виростили”
— Я вам більше за всіх дала, значить, і допомоги маю отримувати більше. Чи ви забули про квартиру?
Голос мами в телефоні звучав настирливо, ніби котився по нервах катком. Олеся притиснула трубку плечем, одною рукою тримаючи каструлю, а іншою — помішуючи вівсянку.
— Мам, але ж ми вже домовились. Ми з Максимом у суботу їдемо до його батьків, — Олеся з усіх сил намагалася приховати нервозність у голосі. — Обіцяли допомогти в городі. У них там роботи — як на базарі.
— А в мене, значить, все само перенесеться? — єхидно уточнила Марія, сопнувши. — Вантажник знову запив. Треба коробки переставити. Виручай. Вранці приїдете — до обіду впораємось. Тоді й поїдете на свій город.
Олеся сіла на стілець, відчуваючи, як підскочив пульс. Ці розмови завжди були однаковими. Мама ніколи не просила. Вона вимагала. І аргументи в неї були залізними, важкими, з присмаком морального боргу. Навіть заборгованості.
— Мам, ми вже обіцяли. Вони й так з нами не часто бачаться. Ну не можу ж я просто взяти й усе скасувати, — повторила Олеся, хоч і знала, що це марно.
— Ось як? — Марія підвищила голос. — Значить, я стільки вклала в свою доньку, а вона все одно дивиться у бік?
Олеся заплющила очі. Ну ось… Зараз почнеться.
— Весілля ваше пам’ятаєш? Хто вам на квартиру грошей дав? Свекор зі свекрухою? Та вони собі на ремонт зібрати не можуть, у старій хаті живуть. Якби не я, ти б по орендах скакала.
Максим чув усе з сусідньої кімнати. Ну, майже усе. Решта й так була зрозуміла з реакції дружини. Він уже стояв у дверях кухні, обпершись об одвірок і склавши руки на грудях. Олеся буквально відчувала його погляд на собі. Вона різко перервала дзвінок і подивилася на чоловіка.
— Ти все чув? — обережно спитала вона.
— Все, що треба, — коротко відповів він. — Нехай більше взагалі не дзвонить. Вона що, думає, що нас купила?
Олеся хотіла заперечити, але слова застряли в горлі. Вона розуміла Максима. Кожен раз, коли мама ось так “нагадувала” їм про свою допомогу, їй ставало ніяково. Ніби вона й справді живе не у своїй квартирі, а в орендованій. І орендодавець — її власна мати.
Максим вийшов на балкон, діставши з кишені пачку сигарет. Двері грюкнули так, що Олеся аж здригнулася.
Вона сиділа, схопившись за голову. Спочатку їй здавалося, що мама просто переживає, що хоче, щоб донька жила краще. Але тепер у цій бочці меду спливав дьоготь.
На весіллі Марія була на висоті. Прийшла у палаючо-червоній сукні, ніби не доньку видає заміж, а сама збирається під вінець. Розкішний стіл, музиканти, двоє ведучих… І все завдяки Марії.
Коли дійшло до подарунків, мати встала, підняла високо конверт і, усміхаючись, сказала:
— Дорогі діти, це ваш старт у життя. Ось вам від мене…
І вона озвучила суму. Не тихо, не на вухо, а так, щоб чули всі, включаючи свекра зі свекрухою.
Олеся відчула, як Максим стиснув її долоню під столом. Його батьки — Наталка й Володимир —
