Моя мама виховувала мене сама та від усього оберігала. Вона ретельно обирала мені друзів, не давала мені нічого робити по дому, бо боялася, що я можу порізатися чи обпектися. Їй було набагато легше все робити самій, навіть одяг прала вона мені сама.
Я не могла довго гуляти вулицею, адже там ходять недобрі люди. Не дай Боже зі мною щось трапиться.
Я вже думала, що з таким контролем я ніколи не вийду заміж. Але мені пощастило зустріти Назара. Він був сином маминого колеги. Та, коли мама сказала, що хоче нас познайомити, я уявила собі ботаніка в окулярах, який тримається маминої спідниці. Погодилась на знайомство, щоб не засмучувати свою маму, але не покладала на це знайомство ніяких надій, а даремно.
Назар виявився доволі привабливим та цікавим співрозмовником. Нас пов’язувало те, що він теж виховувався в тепличних умовах. Ми сподобалися один одному та почали зустрічатися. Через рік Назар зробив мені пропозицію та ми стали готуватися до весілля. Я була щаслива від того, що мені пощастило зустріти такого хорошого хлопця. А потім почалося сімейне життя до якого ми виявилися не готові. Ми обоє були дещо безпорадні в побуті, не вміли вести сімейний бюджет та вирішувати конфлікти.
Декілька разів Назар повертався до своїх батьків, я йшла до мами. Але наші почуття повертали нас назад та ми вирішили, що пройдемо цей досвід разом. За допомогою сусідів та інтернету ми надолужили згаяне. До батьків за допомогою не зверталися, бо знали, що вони приїдуть та все зроблять за нас, а нам вже хотілося самостійності. Я рада, що мій чоловік поділяв мою думку.
Багато часу пройшло перш ніж ми стали подружжям. Ми багато чого пережили та пройшли багато життєвих уроків. Зараз ми вже вивчили один одного та стали одним цілим.
Чекаємо на поповнення у нашій сім’ї, на попередньому обстеженні лікар сказав, що малюків двоє. Ми дуже зраділи цій новині.
Не знаю що було б далі, якби ми не взяли своє життя у власні руки та дозволили батькам і надалі керувати ним та приймати за нас рішення. Можливо сепарація від батьків відбулася занадто пізно, але краще вже пізно, ніж ніколи.
