Ми їхали трасою КиївЖитомир, коли на дорогу раптом вискочив величезний бурий ведмідь і почав поважно чалапати в бік нашої машини. У той момент я була впевнена все, кінець, ведмідь зараз стрибне на капот, розмаже нас по салону, а в новинах зявиться: “Подружжя Потапенків дивом вижило”. Але сталося щось зовсім інше
Їхали ми з чоловіком, Остапом, додому, по мокрій після дощу дорозі. Навкруги тиша, ліс, як з казки, і нічого взагалі не віщувало пригоди. Майже вже рахували хвилини до гарячого борщу й теплого ліжка.
Та тут просто перед нашим “Ланосом” на трасу вибігає така махіна, що я спочатку вирішила: це якась витівка лісників. Остап по гальмах машину ніби квасом облили, а моє серце десь у пятках співає “Щедрик”. Ведмідь зупинився за метр від капота, встав на задні лапи і дивиться. Причому дивиться так, ніби він інспектор ДАІ з питаннями: “Чом ще без паска і куди так мчитеся?” Я вже майже почала пригадувати молитви від страху.
Він глянув пильно, не кліпнувши оком, зробив крок до нашої машини, неспішно, мов квартиру свою оглядає. Я була переконана, що ведмідь зараз пояснить нам, хто у цьому лісі головний. Двері й скло сприймалися за фольгу
Остап вмикає задню і поволі намагається відїхати, але ведмідь викидається не на порожню трасу, а прямо в нову пригодницьку історію. Я тим часом статуїю, ледве зиркаю на цього лісового термінатора.
І якраз у цей момент БАБАХ! З тріском і грюкотом падає стара ялина обабіч дороги, сантиметри! Трохи правіше і нас би вже обирали на найкращі меморіальні рушники в селі. Але пощастило ми цілі. Прямо в бровку! Ведмідь і собі різкий рух плечем, повертає голову, нічого більше не чекаючи, шурує у ліс з такою швидкістю, що за три секунди навіть сліду не видно.
Настає тиша ну, майже ідеальна, лиш десь вдалині кукує зозуля, мабуть, рахуючи залишені у нас нервові клітини. Їду, думаю: так що ж це було? То, може, ведмідь хотів нас налякати, чи, навпаки, рятував нас від ялини? А може, просто сам перелякався того гуркоту і зробив ноги
Відповіді не знаю, але цей ведмежий погляд памятатиму до кінця життя. Скажу так: у лісі Київщини ліпше з ведмедями знайомитись лише через скло і то з увімкненою задньою передачею!
