Зі своїм чоловіком ми познайомилися на перших курсах університету. Потім я завагітніла і ми одружилися. В той період були тяжкі часи для нас. Тому потрібно було щось думати та заробляти. Чоловік поїхав першим на заробітки. Спочатку чоловік висилав нам гроші на прожиття. А потім пропав, сказав, що знайшов для себе нову жінку і тепер буде жити з нею. Я була у розпачі. Адже, я сиділа в батьків на шиї, та ще й з дитиною на руках. Свекри удавали, що їх це не стосується і вони нічого не знають, тому допомоги від них і чекати не потрібно було.
В селі роботи практично не було. Да і хатина в батьків була зовсім старенькою, потрібен був капітальний ремонт. Тому я вирішила, що мені потрібно самій їхати на заробітки та забезпечувати свою родину. Коли синові виповнилося два роки, я залишила його на виховання батькам, а сама поїхала в Португалію на заробітки. Наш сусід там працював вже кілька років, тому я взяла контакти та запитала в нього за роботу. Мені допомогли і я поїхала.
В Португалії я пропрацювала чотирнадцять років. За цей час я допомогла батькам відновити будинок, зробити ремонт та облагородити територію. На ювілей батькові придбала машину. Синові купила квартиру в місті, хотіла йому зробити подарунок по закінченню школи. Щоб він мав дах над головою коли піде вчитися. Це непоганий старт на початок для студента.
Навідувалась я додому не часто. Не було можливості по роботі й дорога далека. Але я телефонувала кожного дня. Добре, що зараз є технології, за допомогою яких можна побачити рідних. Коли синові виповнилося дванадцять років, він все рідше хотів спілкуватися зі мною. Я думала це все перехідний період, що згодом це пройде. Але з кожним разом, син віддалявся від мене. Мені було дуже прикро, адже я стараюся лише заради нього. Я хочу, щоб в нього майбутнє було кращим ніж в мене. Щоб він мав дах над головою, зміг закінчити престижний університет. Невже він цього не розуміє?
Коли синові виповнилося шістнадцять я вирішила, що пора повертатися додому. За цей час я змогла назбирати досить непогану суму. Тому на перший час для нас вистачить. А там знайду якусь роботу. Але вдома мене чекав сюрприз. Син мене геть не слухав. Він сказав, щоб я поверталася звідки приїхала, що я йому не потрібна, що я його кинула, а тепер хочу, щоб він називав мене мамою. Матір – це та яка поряд, яка виховує. А його виховували дід Микола і бабуся Олена, а не я. В мене сльози стояли в очах, а в грудях душило і пекло. Я не знала, як донести до сина те, що я заради нього поїхала на заробітки, заради нього горбилася на чужоземця. А в нього ось така подяка матері.
