Є в нас донечка Аліса. Таке шило, що треба ще пошукати. Звідки в неї стільки енергії — не знайду відповіді. Особливо її непосидючість проявляється тоді, коли приходить час спати.
Скільки б я не намагалась переконати її лягти спати в дев’ятій, скільки б не старалася виробити в неї режим, але в Алісо завжди енергії більше, ніж ти очікуєш.
Щоразу, коли я починаю вкладати її спати о дев’ятій вечора, вона вимагає то поїсти, то попити, то ляльок поскладати в правильному порядку, то тих самих ляльок перевдягнути в інші сукні, то вже їй треба зайчика, з яким вона спить, покласти так, щоб він точно оберігав її сон. А ще ж ці, всім відомі “хочу їсти”, “хочу пити”, “хочу в туалет”. І так виходить з цим всім, що лягає спати вона вже аж по одинадцятій ночі.
І так щодня. Аліса не може тихо полежати декілька хвилин, щоб встигло розслабитись тіло та розум. Гіперактивна дитина. Але одного разу вона змусила реготати і мене і чоловіка від душі.
Аліса зіскочила хутко з ліжка, коли я намагалась вкласти її спати, полетіла до нашої спальні, де вже готувався до сну чоловік, після важкого робочого дня. Донечка схопила свого зайчика та показала його чоловіку.
– Татку! Дивись! Містер Бані хоче погратись з нами! Давай пограємо!
– Ого, то містер Бані такий ж непосидючий, як і ти?
– Він завжди хоче гратись! І я теж завжди хочу гратись!
– Але доню, татко дуже втомлений після роботи та хоче спатки. Дивись, містер Бані теж втомився і вже позіхає. І очі он закриваються. Йдемо всі разом спати.
Аліса здивовано глянула спершу на тата, потім на містера Бані. Знову на тата і знову на кролика. А потім дуже серйозний тоном сказала:
– Тату, але містер Бані — це іграшка. Він не може позіхати. І дивись! Очі теж не кліпають! Йди спати тату, бо тобі вже привидєаєуться всіляке!
Давно ми з чоловіком так не сміялись. Така маленька бешкетниця та ще й така кмітлива. Ну що є ти з нею зробиш вже? Але того вечора від сміху вморились всі і навіть Аліса швиденько заснула.
