Нещодавно ми з другом гуляли в парку. У нас була серйозна розмова з приводу спільного бізнесу. Ненароком ми стали свідками дуже цікавої ситуації: хлопчик вимагав від своєї мами, щоб вона купила йому нову іграшку. Мама намагалася пояснити йому, що у неї зараз немає зайвих грошей, що у нього і так багато іграшок. Хлопчику було років сім, може бути, вісім.
Малий заявив своїй мамі:
Я на тебе напишу заяву в поліцію. Напишу, що ти принижуєш мої права. А коли вони дізнаються, що ти мене вчора ще й поб_ила за те, що я посудомийну машину зламав, то тобі взагалі погано доведеться. Адже дітей би_ти не можна!
Мама від слів свого сина просто дар мови втратила. Коли вона знову знайшла здатність говорити, то спробувала пояснити синові, що йому треба купити нову курточку і черевики на осінь. Тому від покупки іграшки доведеться відмовитися. Але хлопчик нічого слухати не захотів. Він вирішив влаштувати мамі справжню істерику. Ми з другом відразу ж вирішили втрутитися.
– Полковник Олександр. Хто тут поліцію викликав? – сказав мій друг.
Я в цей час підморгнув мамі хлопчика, щоб вона не злякалася того, що відбувається.
– А це підполковник Степаненко! – представив мене мій друг, який прекрасно увійшов в роль.
Побачивши таких важливих і серйозних людей, хлопчик відразу ж заспокоївся і почав вимагати від нас посвідчення (дуже розумний хлопчина: спасибі телевізору та Інтернету). Добре, що мій друг і правда полковник поліції і посвідчення він, звичайно, завжди носить із собою. Хлопчик уважно вивчив посвідчення і почав скаржитися на свою маму.
Виявилося, що у хлопчика дійсно дуже важке життя. Сім’я у нього було просто жахлива. Ходив він в школу з поглибленим вивченням іноземних мов. Потім його водили в басейн. Потім він вчив уроки і тільки потім йому дозволяли грати з друзями. Мій друг дав йому папку і папір та пояснив, як треба писати заяву. Хлопчик з великим ентузіазмом взявся за справу. Він дуже старанно почав записувати на папері всі гріхи своєї матері.
Друг прочитав заяву і сказав:
– Молодець! Повний порядок! У поліції обов’язково з усім розберуться і твою маму обов’язково покарають. Нехай в тюрмі посидить! Буде знати, що дітей ображати не можна!
– Кого в тюрму? Маму?
– Так! Твою маму! А ти як думав? Напишеш заяву і все? Ні! Ми ж повинні обов’язково заходи прийняти! Що ж це вона так над тобою знущається! Їй року три за це дадуть. А ти поки в дитячому будинку поживеш. Тебе з нею в тюрму не посадять. Будеш насолоджуватися безтурботним життям в дитячому будинку. Там тебе ніхто іноземні мови вчити змушувати не буде. Басейну там теж немає. Правда, і іграшок там мало і годують не дуже. Але це ж не біда. Переживеш! Головне, що мама тебе більше ображати не буде!
– А бабуся моя як же?
– А у вас ще й бабуся є? Гаразд, її ми чіпати не будемо. Хай живе собі спокійно!
Я більше вже не міг стримувати сміх і пішов викликати наряд поліції, щоб взяти під варту «жахливу» маму.
Хлопчик зрозумів, що він накоїв і відразу ж вирішив забрати заяву. Він попросив мого друга його порвати і сам відніс в урну.
Він став обіймати маму, став говорити про те, як сильно він її любить і нікому її не віддасть. А заяву таке він написав просто по дурості і незнання. Але тепер він все зрозумів і ніколи більше такої помилки не зробить.
Мама хлопчика, посміхаючись, за все нам подякувала і ми з другом, задоволені собою, пішли далі. А хлопчик міцно тримав за руку свою маму і на нас поглядав з побоюванням і недовірою.
