Моїй доньці 17 років та вона зібралася жити разом із хлопцем, з яким зустрічається два місяці. Ми з дружиною аж дар мови втратили від такої новини:
– А де ж ви збираєтесь жити? – запитав я.
– У нас вдома, – сказала Вероніка.
Я відповів Вероніці, що вона може жити зі своїм хлопцем, але не в нас вдома:
– Ти уже доросла, знайдеш вихід з ситуації. Можете взяти житло в оренду, але оплачувати будете самі, якщо ти підеш з цього дому, то більше не розраховуй на фінансову допомогу. Тим більше, що ми з твоїм хлопцем навіть не знайомі. Як його звати? Чим займається? Скільки йому років?
Вероніка сказала, що хлопця звати Едуард, навчається в університеті, йому 20 років. Я був вражений від почутого.
Донька більше нічого не сказала та пішла на побачення. Ми з дружиною не стали її затримувати, вирішили дати їй свободу, розуміючи, що рано чи пізно вона одумається.
Не одумалась, рівно через тиждень Вероніка прийшла збирати свої речі, крім своїх речей прихопила ще мікрохвильову піч, ноутбук та невеликий телевізор. Коли ми запитали куди вона зібралася, донька відповіла, що вони з Едуардом будуть жити в його мами. Наостанок запитала чи будемо ми давати їй гроші на щоденні витрати, на що я сказав, що ми не будемо їй заважати та допомагати не будемо також. Вона вже доросла – впорається.
Кожного дня я очікував, що донька повернеться або хоча б зателефонує, але нічого такого не було. Тому я вирішив зайняти позицію спостерігача. Адже в такому юному віці рішення приймаються швидко та все може змінитися в одну мить.
Так пройшов місяць, донька не телефонувала та ми уже подумали, що у неї все добре. Ну добре так добре, чому б не зробити ремонт?
Вероніка зателефонувала через три дні із запитанням чому ми не оплатили її навчання. Я ще раз нагадав доньці, що вона уже доросла та сама має думати про те, як оплачувати навчання і як заробити на прожиття. Ображена моїми словами донька поклала слухавку.
Якось, повертаючись з ринку, ми з дружиною помітили, що в вдома хтось є. Зайшовши на кухню ми побачили, що Вероніка вдома смажить картоплю. Мене це неабияк здивувало, адже раніше навіть помити посуд для неї було щось нереальне. Вона міцно нас обійняла, попросила пробачення за свою поведінку та сказала, що тепер вона чудово зрозуміла що таке сімейне життя.
Додому Вероніка принесла лише особисті речі та ноутбук. А решта речей (мікрохвильова піч та маленький телевізор) залишилися в домі Едуарда як плата за проживання. Це так мама хлопця скала, хотіла ще ноутбук віджати, але донька його не віддала. Ось такий досвід сімейного життя був у моєї доньки.
