За 29 років свого життя я зрозуміла декілька важливих мудростей. Дуже важливо, коли у тебе є підтримка у родині. Якщо ти можеш спокійно довіритися рідним й близьким, бо впевнена, що тебе зрозуміють та не будуть засуджувати – це прекрасно. Ще краще, коли ці рідні й близькі живуть якомога далі й бачитеся ви рідко. Тоді не вистачатиме часу на конфлікти та суперечки. Мені так не пощастило.
Моя мама народилася у батьків четвертою дитиною. Так сталося, що усі її сестри жили у тому ж місті, що і ми. У родині матері було прийнято кожні вихідні збиратися усією сім’єю та проводити час разом. До цього родину привчила ще моя прабабуся. «Дуже важливо підтримувати сімейні зв’язки та бути дружніми» – постійно говорить бабця.
Попри добрі помисли бабусі, сестри не зуміли зблизитися, радше навпаки. Я з дитинства не люблю усі ці посиденьки, бо розумію, що до нас приходять не для того, щоб провести час у сімейному колі. Тітка Надя збирає плітки, щоб потім ще декілька тижнів мати про що говорити зі своїми подругами. Тітка Тамара влаштовує справжній клінінг-контроль, вишукуючи брудні місця в домі чи павутиння. Ще одна дорога тітонька Валя ніяк не може з’ясувати, що робиться у моєму особистому житті. Добре, що хоч Тьотя Рая приходить до нас просто, щоб добряче наїстися.
Отож кожного тижня на вихідних ми маємо збиратися разом та вдавати, що усі гарно ладнаємо та дійсно переймаємося родиною. Мені перебувати з ними найогидніше. Відчуваю себе «цапом відбувайлом». Хоч у маминих сестер є свої діти й у мене повно двоюрідних братів та сестер, особливу увагу усі приділяють саме мені, як наймолодшій.
Після школи я не змогла вступити до університету, завалила екзамени, так тітки пів року докучали мамі розмовами, яка я в неї нетямуща. Коли розійшлася зі своїм хлопцем, ми зустрічалися 6 років, тітки в один голос говорили, що це все моя провина. «Ти ж така погана господиня, що біля тебе жодний наречений не втримається. Погано, що мати давала тобі надто багато свободи» – говорила мені тітка Надя.
Ще була така ситуація, коли я потрапила у снігову бурю. Мене забрали у лікарню з обмороженням. Почалися проблеми з жіночим здоров’ям. Так рідня замість підтримки, почали мені пророкувати майбутнє без дітей. «Так і залишишся сама на старість років. Кому ж потрібна дружина, що не зможе народити?» – стверджувала тітка Тамара.
Востаннє ми збиралися родиною, коли бабуся святкувала ювілей. Так вони й на святі примудрилися замість привітань старенької напасти на мою маму через те, що вона завела стосунки. «Ти родину нашу висміяти хочеш. Які можуть бути стосунки у твої роки. Геть вже з глузду з’їхала». Не знаю, що вони наговорили бабусі, але та одразу ж після дня народження потрапила у лікарню.
Ми з мамою забрали бабцю до себе та почали доглядати. Так тепер рідня приходить до нас додому, коли заманеться, без попередження, буцімто провідати хвору, але насправді знайти нову тему для скандалу.
Проживши стільки років у цій сімейці Адамсів єдине, чого нам хочеться – обірвати з ними зв’язок та нарешті зажити спокійно. Моїм мріям не судилося збутися, б моя двоюрідна сестра Іванна запросила мене бути хрещеною її сина. Відмовити я не можу, бо немає причини, тож доведеться тепер підтримувати з ними зв’язок. Не встигла я похрестити дитину, як уже нарвалася на хвилю критики, бо купила дитині не золотий, а срібний хрестик.
Розуміючи, що краще уже не буде, а навпаки, думаю почати потроху прикривати свої двері для таких родичів.
