Я люблю свою сім’ю. Ми з дружиною маємо двох дітей. Поки що моя Маринка в декретній відпустці. Нашим донькам відповідно чотири роки й один рік. Я допомагаю їй завжди. Адже одна з двома дітьми. Моя мама живе в іншому місті, до нас часто не приїжджає. А ми взагалі давно до неї не їздили. Коли народилася менша Мілана, ми взагалі не їздили нікуди. Чекаємо поки виросте.
Мама Марини нам не допомагає. Опікується своєю старшою донькою. Вважає, що Насті не пощастило з чоловіком. Тому весь час допомагає їй, вмовляє, бо в дочки депресія. Настя має двох синів від різних шлюбів. Хлопчикам відповідно вісім і чотири роки. З розповідей тещі, зрозумів, що в Насті депресія сидіти зі своїми дітьми. Як тільки намічається побачення, від депресії й сліду не лишається. Мама її проводжає на побачення, говорить, нехай дівчинка розвіється. А як же діти?
В суботу до нас прийшла теща. Я здивувався, адже останнім часом зовсім перестала до нас ходити. Наші діти, її онучки їй не цікаві. Весь час розповідає про синів Насті. А цього разу завітала з хлопцями. Сиділа, розмовляла, потім просила, щоб подивилися за племінниками до вечора. Вона прийде забере їх. Я погодився, а Маринка якось мляво усміхнулася. Не сподобалося їй те прохання.
Увечері по хлопців ніхто не при йшов. Теща зателефонувала, просила, нехай до ранку залишаються. Пізно йти по них. Я погодився, не проганяти ні в чому не винних дітей. Наступного дня хлопців забрала під вечір Настя. Вона вихвалялася, що в неї з’явився гарний коханець. Все для неї робить, купує все, що дівчина захоче. Ось тільки одна проблема. Настя хоче, щоб Володимир жив у неї. Для цього маму на місяць відправила до її сестри, а дітей залишить нам.
Ми з Мариною переглянулися.
– Ти хочеш дітей залишити у нас на цілий місяць? – Моя дружина від несподіванки заїкатися стала, – зі мною не порадившись, ти вже все вирішила?
– А що тут такого? Ти вдома сидиш, сини в мене спокійні.
– А нічого, що моїй Мілані один рік? За нею догляд потрібен.
– Якщо хочеш, щоб чоловік жив із тобою, привчай відразу до своїх дітей, – заступився я за дружину,- їй немає часу дивитися за всіма. На вихідні я вдома, а серед тижня, хто допоможе? А ти, Настя відпочивати будеш. Та ще й маму відправили. Моя дружина вам не нянька. Я не дозволю.
– Чого ти завівся? – вже кричала Настя, – в мене доля вирішується, а ви не хочете допомогти.
– Так то ж допомогти, а не на шию сісти. Совість май. Береш своїх дітей і йдеш додому.
Насті нічого не залишилося, як піти з синами. А ми з Маринкою ще довго не могли заспокоїтися. Допомоги ні від Насті, ні від їхньої мами не бачили. А дітей приводять не питаючись. Адже моїй дружині вистачає за донькою бігати. Тільки но навчилася ходити, то не спіймаєш. Тільки й дивись, щоб кудись у шкоду не потрапила.
Наступного дня телефонувала теща, говорила, які ми черстві люди, не хочемо допомогти влаштувати особисте життя Насті. Таких звинувачень я не став терпіти. Ми дуже посварилися з тещею. Та мені все одно. Нехай не чіпають мою сім’ю. Зі своїми коханцями Настя повинна сама розбиратися і не приховувати, що має дітей.
