З першого дня після одруження – у мене не склалися стосунки з свекрухою. Ми ніколи не сприймали одна одну позитивно або хоча б привітно.
Та й причина не в мені, я просто не можу полюбити жінку, яка не злюбила мене з першого мого кроку у її домі. Я ж не винна, що ми з її сином палко покохали один одного з першого погляду у молодості.
Мало того, що я їй очі мозолю, так вона ще й різних онуків ненавидить, бо вони мої діти. Ба більше того, вона постійно налаштовує чоловіка проти мене і на цій основі у нас досить часто виникають невеликі суперечки.
Хоча я їй ніколи нічого поганого не робила, навпаки я всім серцем намагалася задовільнити будь-які її бажання, передбачити наперед і виконати її прохання чи слова. Проте це завжди було марно. Жодного разу вона мене не похвалила і навіть не видавила легкої усмішки.
До нашого знайомства – мій чоловік зустрічався із дівчиною, яка дуже подобалася його мамі, однак кохання до неї у чоловіка не було. Він розірвав з нею стосунки. Пізніше зустрів мене. Так от, уявіть тільки, ця стара нахаба – моя свекруха, до нас на весілля прийшла з цією самою дівчиною, ще посадила її перед нашим столом. Хіба це нормально?!
А як народилися наші діти – свекруха переконувала чоловіка, що вони не від нього і що я їх нагуляла не знати від кого. Також ці нісенітниці вона розповідала всім спільним знайомим та родині. Коли діти трішки підросли – бабуся почала їм вкладати в голову, що їхній батько покине нас, бо ми йому не рідні, чужі. Діти постійно перебували у стресовому стані після спілкування з нею. Навіть плакали та не могли спати ночами.
Так, за стільки років я звикла до її вибриків, навіть почала її не сприймати. Бувало, думала, що от, ми вже двадцять років з чоловіком прожили – то вже вона точно нам не нашкодить.
Та ні. Вона і тут знайшла вихід. Місяць тому у неї стався інсульт. Тільки от доглядати за нею чомусь повинна я – така погана невістка. Так нехай б просила допомоги у тієї, яку із собою на наше весілля приволочила. Я не хочу цього робити! Я її не переношу на дух!
Крім того, разом з нею проживає її дочка від другого шлюбу з своєю сім’єю. Тобто вони постійно в одній квартирі, то ж вона і може і повинна доглядати та піклуватися про свою матір. Вона, а не я!
Але ні, їй важко. У неї діти, чоловік, робота і купу відмовок. Ще й вона така нагла, що мені постійно доводить, що це я повинна дивитися за свекрухою. Навіть мого чоловіка в цьому переконала. Я нікому нічого не повинна, тим більше їм!
Я запропонувала чоловікові та його сестрі продати квартиру матері, за виручені кошти придбати його сестрі меншу квартиру, а різницею оплатити відповідний догляд їхній мамі у пансіонаті для людей похилого віку чи важко хворих. Та вони відмовлялися, що чути про таке не хочуть. Тобто доглядати повинна я, а квартира буде їй. Хай сама дивиться за своєю вредною старою. Знайшли дурну.
Коли я сказала, що буду доглядати за свекрухою при умові, що її квартира повністю дістанеться мені і моєму чоловіку – його сестрі почала мене обзивати наглою і нахабною. Це я ще й погана. Мене все життя ненавиділи, а я маю прислуговувати.
У мене також є мама, вона також не молода. Проте ми із сестрою дійшли порозуміння, що за моєю мамою доглядає моя сестра, і квартира мамина перейде лише їй. Я вже і відмову написала.
А от у чоловіковій родині лише шукають дурних.
