Мій син і я бачимо померлих. За роки з нами ставалося чимало паранормального. Я бачила ангелів, і демонів теж, а кілька разів уві сні до мене приходила Мати-Смерть. Я не шаную її, ніколи не шанувала.
Мій син також бачить привидів. Іноді, коли він спить, розповідає, що буває на небі, бачить Бога та Ісуса. Прокидається і оповідає все до дрібниць, ніби справді там побував. Ми бачили і пережили стільки, що люди вже нам не вірять. Кажуть, що вигадуємо, що перебільшуємо. Але це не так. Куди б ми не пішли — у дім чи на вулицю — ми завжди щось чуємо чи бачимо.
Здається, ми провидці чи щось подібне, але я не приймаю цього. Я не хочу цього дару. Одного разу жінка, схожа на відьму, розповіла мені про нього. Казала, що дар сильний, і якщо захочу, можу його розвинути. Але я не хочу. Мені страшно. Мій син, може, колись і прийме його. Він не боїться. Коли бачить сутності, розмовляє з ними, іде за ними.
Я — ні. Я лише кажу їм, що не можу допомогти, щоб вони залишили мене в спокої. А вони… стоять. Біля дверей моєї кімнати, дивляться на мене вночі. Іноді залишаються на дні. Іноді зникають за хвилини. Але повертаються завжди.
А я просто хочу спати спокійно.
