Ми з Тетяною з великим нетерпінням очікували на нашу донечку. Рахували дні до її появи. Якби ж я тільки знав, що народження донечки переверне усе моє життя.
Тетяна та я відвідували школу відповідального батьківства та знали про всі передвісники пологів. В той день ми зрозуміли, що вони почалися та поїхали до лікарні. Дружину повели в родильний зал, а я з великим нетерпінням очікував біля дверей. Раптом я почув сильний крик Тетяни, а потім все затихло. Лікарі забігали по коридору та я почав непокоїтися. Ніхто нічого мені не повідомляв, всі були серйозні та напружені. Важче за все було очікувати.
Вийшов лікар та висловив мені свої співчуття. Я не спершу не зрозумів кого я втратив: дружину чи доньку. Лікар відвів мене убік та сказав, що у Тетяни були дуже важкі пологи, дитина отримала травми при проходженні родовими шляхами та матиме ДЦП. Дружину врятувати не вдалося. Запитав чи буду я забирати донечку. Я сказав, що звичайно заберу.
Наступні декілька місяців були наче в тумані. Поховання дружини, догляд за донечкою, численні обстеження та співчутливі погляди рідних. Я думав, що не витримаю. На роботі мені дали відпустку та сказали, що я можу повернутися до виконання своїх обов’язків коли буду до цього готовий. Наших з дружиною заощаджень та грошей, які дали родичі, було достатньо для того, щоб прожити та забезпечити нормальний догляд за маленькою Тетянкою. Я назвав донечку в честь покійної дружини. А потім я поступово повернувся до виконання своїх обов’язків на роботі. Добре, що мама та сестра допомагали мені з донечкою.
Я вже думав, що назавжди залишуся нещасним, але Тетяна поступово ставала схожою на інших дітей та вже ніхто не міг одразу зрозуміти, що у неї ДЦП. На своєму особистому житті я поставив хрест, бо вважав, що ніяка жінка не захоче зустрічатися з чоловіком, у якого хвора дитина.
Ми з донечкою відвідували заклад для інших діток, які теж були хворі на ДЦП. Там я познайомився з Оксаною. У її сина був такий же діагноз, що й у Тетяни. Ми потоваришували та жінка розповіла мені свою історію.
Коли настав час народжувати, в Оксани теж були важкі пологи. Поставало питання кого рятувати: дитину чи жінку. На щастя, вдалося врятувати обох, але хлопчик народився з діагнозом ДЦП. Чоловік покинув їх одразу в пологовому будинку. Потім написав повідомлення, що він не зможе бути поруч з ними, але допомагатиме матеріально. Батьки чоловіка підтримали його, адже хотіли ще мати здорових онуків. Ось такі цинічні виявилися родичі Оксани. Вона залишилася сама зі своїм горем. Лише її батьки надавали підтримку жінці. Зараз уже все більш-менш нормально та ті страшні часи залишилися позаду.
Ми з Оксаною друзі по нещастю. Відтоді почали разом проводити дозвілля та я незчувся як закохався у ту жінку. Оксана відповіла мені взаємністю. Ми стали жити разом та виховувати наших дітей. Одного разу у місті ми зустріли колишнього чоловіка Тетяни, він дуже здивувався, що Оксана змогла когось собі знайти в її ситуації. Він же був один. Але що нам до нього? Головне, щоб у нас та наших дітей все було добре.
