То був звичайний суботній ранок, коли в двері квартири Олени з’явилася незнайомка.
— Ви Олена? Дружина Ярослава?
— Так… А ви хто?
— Це неважливо. Важливо, навіщо я прийшла! Збирайте речі та йдіть геть. Ми з Ярославом кохаємо одне одного, і він переїжджає до мене. Він сам так вирішив!
Олена оніміло дивилася на жінку, що стояла на порозі. Витончена брюнетка років тридцяти випромінювала агресію та впевненість. Дорогий манікюр, яскравий макіяж, шкіряна куртка із заклепками — усе кричало про бажання вразити.
— Вибачте, що?..
— Не вдавайте дурну! — незнайомка крокнула вперед. — Ярослав стомився від вашого деспотизму. Він щодня скаржиться, як ви його не розумієте, як душите його бізнес-ідеї! Він давно усе вирішив.
Вона ще щось говорила, але Олена вже не чула. У вухах шуміло. Ярослав? Той самий, що ще вчора вечеряв на цій кухні, благав гроші на новий проєкт і цілував її на ніч, шепчучи, яка вона чудова?
— Заходьте, — власний голос здавався чужим. — Гадаю, нам є що обговорити.
Її картина світу розсипалася і зібралася наново. Було нестерпно боляче, але… так було правильно.
— Мене звати Дарина, — з викликом промовила брюнетка, переступивши поріг. — І я прийшла не обговорювати, а виставити вас звідси.
Олена мовчки пройшла на кухню. Вперше за п’ять років шлюбу вона відчувала таку моторошну ясність думки. *Як я могла бути такою сліпою?* А може, й не сліпою. Просто носили рожеві окуляри, а крізь них усе виглядає інакше. Ось тільки рожеві окуляри б’ються склами всередину.
У пам’яті спливши минуле. Ось вона — успішна ріелторка з власною квартирою. Ось він, Ярослав, із чашкою кави та розкриваючою усмішкою в кав’ярні. Поношений портфель, недорогий костюм, але грандіозні плани: *«Зараз, звичайно, складний період, але це ненадовго. Побачите, я свого доб’юсь!»*
Ось вона тане від його залицянь. Квіти, хоч і недорогі, але щодня. Романтичні прогулянки. Пропозиція через три місяці. А от він, одразу після весілля: *«Кохана, позич десять тисяч? Треба терміново вкластися в один проєкт, це наш шанс!»* Вона позичила. Потім ще й ще. Усі ці роки вірила в його *«великі плани»*, поки сама крутилася, як білка в колесі. А він, виявляється, будував плани з іншою.
На кухні повисла тиша.
— Непогане планування, — зауважила Дарина, господарським тоном оглядаючи кухню. — Ярик казав, що сам обрав квартиру. У нього бездоганний смак.
— Почекайте хвилинку. — Олена вийшла в коридор і повернулася зі шкіряною папкою. — Хочу показати вам дещо важливе. Договір купівлі-продажу, свідоцтво про власність. Зверніть увагу на дату. Три роки до знайомства з Ярославом. І на ім’я власника.
Дарина нервово облизнула губи. Її впевненість танула.
— Але він казав… що у нього своя агенція нерухомості…
Олена відкрила ноутбук і увійшла в особистий кабінет банку:
— А ось мій дохід. Я провідний ріелтор у великому агентстві.
На екрані з’явився виписка — солідні суми регулярних надходжень. Дарина впала на стілець.
— Дай вгадаю, він і з тебе витягував гроші? Розповідав про неймовірно прибуткові проєкти?
— Я вклала майже півмільйона, — приглушено промовила Дарина. — Він казав, що через місяць буде перший виторг…
— Усе буде! — почувся біля дверей голос Ярослава. — Гроші повернуться із відсотками, я ж обіцяв!
У кухню увійшов Ярослав у дорогому кашеміровому светрі — подарунку Олени.
— Ярику? — Дарина схопилася. — Ти ж мав бути на зустрічі з інвесторами!
— Він ще вчора просив у мене грошей на якийсь *терміновий проєкт*, — тихо сказала Олена. — Мабуть, я і є той інвестор.
Ярослав завмер, переводячи погляд з однієї жінки на іншу. Потім його обличчя осяяла звична усмішка:
— Дівчатка, давайте я все поясню. Дарієчко, твої гроші в надійному місці…
— Де? — Дарина крокнула до нього. — Я продала машину, позичила в батьків! Де мої гроші?
— Усе продумано! — у його голосі прозвучали істеричні нотки. — Через місяць…
— Усім — всім? — Олена повільно підвелася. — Скільки ще жінок фінансують твої *«проєкти»*?
Ярослав облизнув пересохлі губи, намагаючись виправдатись, що з Дариною у нього *«лише бізнес»*.
— Бізнес? — Дарина гірко засміялася. — А побачення? А розмови про кохання? Ти ж клявся, що не можеш без мене жити!
Під тиском він нарешті зізнався:
— Розумієш, був один проєкт… в інтернеті… майже безпрограшний варіант…
— Ти їх програв? — Дарина схопилася за голову. — Боже, ти спустив усі мої гроші на ставки?
— Не всі! — він підняв руки. — Ще щось лишилося! Я поверну! У мене є система…
— Система? — Олена гірко посміхнулася.І тоді він зрозумів, що втратив останнє — віру в самого себе.
