Ми з жінкою ніколи не були заможними, обоє працювали на роботі, виховували двоє дітей, проживали у двокімнатній квартирі невеличкої площі. Ось одного разу колишня колега моєї жінки запропонувала нам поїхати на заробітки в іншу країну. Порадившись, ми прийняли рішення в користь від’їзду, адже по-іншому нам не вдасться щось змінити на краще у своєму житті.
Ми пропрацювали за кордоном три роки й, як результат, маємо простору трикімнатну квартиру. Тепер у нас аж три окремі кімнати, два санвузли, три балкони, величезна кухня і простора вітальня. Нашому щастю не було меж, адже одна спільна мрія здійснилася.
В час, коли ми купили цю квартиру, наша донька ще не була заміжня. Як тільки ми зробили ремонт, вся сім’я навперегони вбігла в новенькі кімнати, аби обрати найкраще місце для себе. Богдан, наш син, вподобав світлу, велику, але водночас і затишну кімнату. Дочка Дарина вибрала гарну спальню з балконом, а от ми з жінкою залишилися без вибору, тож влаштувалися у вітальні на розкладному диванчику. Ми не брали участь в битві за кімнати, оскільки діти ростуть і їм потрібно більше власного простору.
Згодом наша донька вийшла заміж. Молодята хотіли шикарне, пишне весілля. Пощастило, що наречений був заможний, тому на весіллі було все, що вони забажали. Тут і чудовий лімузин, і пристойний дорогий ресторан на велику кількість гостей. Запланували вони й романтичну подорож в теплі краї. А батьки парубка в день святкування подарували немаленьку суму грошей на придбання новенької квартири новоствореній сім’ї.
Відразу після весілля наречені перевезли речі у свою квартиру. Вона була двокімнатна. За прожиті разом роки у них з’явилося твоє чудових діточок, яких ми з дружиною просто обожнюємо. Ось так у нас утворилася дружня велика родина.
Нашого зятя звуть Олександр. Він дуже хороша, відкрита людина. Колись Сашко приїхав у місто з периферії, та не розгубився і не кинувся у відчай в пошуку джерела прибутку. Юнак швидко знайшов роботу, яка приносила достатньо грошей і задоволення. Зі свого боку ми посприяли виплаті кредиту, щоправда, більшість Саша погасив самостійно. Їх власна двокімнатна квартира була простора, проте на троє діток місця не вистачало. Ми прекрасно розуміли, що потрібно думати про переїзд в більшу, трикімнатну квартиру.
Та от Дарина з Сашком не думали про розширення. Ми з дружиною щиро хотіли допомогти їм матеріально при купівлі нової квартири, але коли поговорили з ними, то почули те, чого аж ніяк не сподівалися. Подружжя і не замислювалося над таким питанням. Вони не прагнули більшого, хоча могли собі дозволити це, враховуючи їхні прибутки. Даша сказала нам, що планує помінятися з нами квартирами, а не збирати гроші на свою власну. Це обурило нас. Не говорячи вже про те, що донька вважала потрібним виселити Богдана в окреме місце проживання. Мовляв, брат уже надто дорослий, аби жити з батьками.
Богдан на цей момент був студентом, а гуртожиток для місцевих не призначений. Інших можливостей для поселення сина ми не мали. Та й взагалі не розуміли, чому маємо розмінювати своє рідне гніздо, на яке так довго і важко працювали.
Я міцно люблю і доньку, і зятя, який став як син, і внуків, але не можу так кардинально змінити своє життя. Дуже важко зрадити мрію, до якої важко йшов, долаючи всі перешкоди, навіть заради людей, яких так любиш і цінуєш.
