40 років з чоловіком пропрацювали на різних роботах, на заводі, гнучи спину, щоб збудувати дітям величезну хату. Але так, щоб місяця точно усім нам вистачило й ніхто не залишився обділеним. Але натомість на старості літ ми з чоловіком стали для дітей тягарем і вони нічого кращого не придумали, як відправити нас жити у підвал. Туди, де тхне сирістю й немає належних умов.
Так, ми у далекому минулому планували зробити з цього підвалу житлове приміщення, але так до цього руки й не дійшли. Та й не знадобилося, адже старша донька вийшла заміж і переїхала жити до чоловіка, а молодша — до недавно про шлюб і заміжжя навіть чути не хотіла. Казала, що найближчі років 10 ми від неї онуків не дочекаємося.
Але одного разу вона таки об’явила нам, що вагітна й скоро приведе до нас жити свого чоловіка. Ми з батьком на таку різку зміну курсу в її житті аж ніяк не розраховували. Та що там, ми були шоковані й не знали, чи то готуватися до весілля, чи вже краще нічого не робити й чекати на появу малюка.
Молоді вирішили святкування не влаштовувати й просто розписатися. Після цього Іван, зять наш, переїхав до нас жити. Спочатку все було, на перший погляд добре. Ми з чоловіком жили собі на своєму боці, у нашому користуванні було дві кімнати. Все решта — територія доньки та зятя.
Але, уявіть собі, їм всього цього виявилося мало й вони спочатку попросили нас звільнити їм ще одну кімнату, а потім — і взагалі перебратися жити на перший поверх у підвал. Пообіцяли допомогти з ремонтом, але забратися зі своєї кімнати ми мали вже, негайно. Бо діти собі задумали повністю змінити планування хати й ми з батьком їм у цьому дуже заважали своєю присутністю.
Почути таке від доньки було дуже неприємно, адже вона чудово знала, що наш підвал майже що не житловий. Ми там зберігали городину й консервацію на зиму. Це був перший нюанс. А другий — вони то пообіцяли, що допоможуть з ремонтом, але за які гроші вони збиралися це зробити? Донька не працювала ніде, сиділа з пузом вдома, а зять — мав підробіток, але заробляв копійки для своєї сім’ї. Їм допомагали ми з батьком. Купували усі продукти, комунальні послуги оплачували й загалом усі витрати покривали ми з чоловіком. А діти просто дуже добре жили на наших шиях.
Щось мені підказує, що цей ремонт у підвалі, що на поверсі в наших кімнатах, вони планували зробити теж нашими грошима й руками. Бо в дітей грошей немає від слова зовсім, то за чий кошт вони думали такі плани втілювати? Та ясно що за наш!
Але цього ми з чоловіком уже не стали терпіти, сказали дітям, що жити будемо там, де й жили, а їм, якщо бракує місця в цілій хаті — хай переїздять жити окремо. Адже це найкраще, коли всі живуть окремо й ні від кого не залежать. Але наша донечка заявила, що вона у цій хаті прописана, отже переїжджати вони з чоловіком нікуди не будуть. Мовляв, вона має цілковите право тут жити й ми можемо навіть не надіятися, що вони з чоловіком з’їдуть.
Але суть в тому, що я просто запропонувала дітям вихід з ситуації. А вони накинулися, що я їх з дому виганяю. Так це ж донька з зятем перші цей конфлікт почали, бо їм, бачте, мало цілої хати й та одна кімната, в якій ми з батьком живемо — нібито могла вирішити всі їхні проблеми. А ми мали просто перебратися в підвал.
Нашу відмову виконувати їхню забаганку вони сприйняли дуже негативно, образилися й сказали, що ми навмисно мішаємо їхнім планам. Але є в мене відчуття, що діти нас хотіли просто з дому вижити й самі там жити. Бо як інакше це все пояснити?
Я розповіла про ситуацію старшій доньці, та сказала, що вона може з усією сім’єю приїхати й теж заявити, що вона прописана в будинку, тому буде жити тут стільки, скільки захоче. Але я просила її цього не робити, мовляв, ми самі вирішимо ситуацію. Я не хотіла роздувати з цього ще більший конфлікт, усіх в це втягувати.
Ми з чоловіком мали план, як це вирішити — перестати фінансувати усі забаганки вже дорослих і самостійних дітей.
Нехай самі спробують прожити на ті гроші, що вони заробляють і подивимося, чи залишиться в них задум робити якісь ремонти, коли ледь кінці з кінцями зводиш.
