В наш час багато розмов крутиться навколо тещі й зятя, свекрухи й невістки. І не тільки розмови, а й складені анекдоти, пісні. У мене також як у тому анекдоті. До того, як познайомився з майбутньою дружиною, навіть не прислухався до таких анекдотів. Але потім сам став зятем, і на собі дізнався що це таке, коли теща тебе не любить.
З Наташею зустрічалися рік, коли нарешті познайомилися з її батьками. Тато, як тато. А мама. Вірі Петрівні я відразу не сподобався. Вона не стала цього приховувати. Та до весілля вона все сподівалася, що її донька одумається і кине мене, по її словах непутящого. Але ми з Наташею вирішили, що обов’язково одружимося, через те, що кохаємо одне одного.
Після весілля, теща почала ходити до нас кожного дня. На роботу йде, заходить. З роботи йде, заходить і додому не поспішає. І так кожен день. Вказує мені що потрібно робити, і що роблю не так. Я говорю дружині, що це потрібно припинити, але вона лише руками розводить, мама. Як вона їй скаже, щоб не ходила. Образиться. А те що своєю присутністю нам життя не дає, то все нормально.
Одного разу Наташі стало зле, і ми швидко поїхали в лікарню. Віра Петрівна була в нас, тому поїхала разом з нами. Дружину пішов оглядати лікар, я був присутній. А теща залишилася в коридорі чекати. Лікар оглянув Наташу, сказав, що нічого страшного. Можна їхати додому, день нехай лежить не встає, і все мине. Ми збиралися виходити, коли медсестра смикає мене за руку:
– Чоловіче, в коридорі ваша дружина чекає. Переказувала, щоб ви вийшли на хвилинку.
Ми з Наташею переглянулися. То ж мама, а не дружина. Медсестра пішла у своїх справах, а ми вийшли в коридор. Віра Петрівна кинулася до доньки, запитуючи, чи все добре? Ми заспокоїли її. А потім Наташа розповіла мамі, як про неї говорила медсестра. Що вона підходить за дружину, а не за тещу. Мама Наташа розчервонілася від задоволення. Адже такий комплімент. Виходить, вона ще має гарний вигляд.
Від тих пір до мене ставиться добре. Слова тієї медсестри зробили доброю мою тещу. Що не вдалося ні мені, ні Наташі.
