– Ми зупинимось у тебе на деякий час, бо не маємо грошей на оренду власної квартири! – сказала мені моя подруга. Я дуже активна жінка: мені вже 65, але досі люблю подорожувати, відкривати нові місця та знайомитися з цікавими людьми. З теплом і сумом згадую молодість, коли в Україні можна було поїхати у відпустку на море, вирушити з друзями в похід чи поплавати на човні по Дніпру — і все це коштувало копійки. Але ті часи вже минули. Я завжди любила нові знайомства — на пляжі у Затоці, у театрі в Києві. З багатьма друзями ми підтримували стосунки багато років. Якось я познайомилася з жінкою на ім’я Оксана. Ми разом жили у одному санаторії під Одесою. Розсталися подругами, іноді надсилали одна одній листівки до свят. Аж раптом одного дня отримую телеграму: “О третій ночі приїжджає поїзд. Зустрінь мене на вокзалі!” Я не зрозуміла, хто це міг бути, тому з чоловіком нікуди не поїхали. Раптом, о четвертій ранку — дзвінок у двері. Відкриваю — і просто очманіла: на порозі стоїть Оксана, дві її доньки-підлітки, бабуся і якийсь чоловік, з купою торб. Ми з чоловіком завмерли від здивування, але впустили їх у квартиру. Оксана питає: – Чому не зустріла нас? Я ж телеграму надіслала! Таксі ж коштує чимало! – Пробач, я не знала, хто це написав! – У мене твоя адреса була. Ось я тут. – Я думала, ми просто листуватимемось! Виявилось, що одна з доньок вступає до університету, а решта приїхали її підтримати. “Житимемо у тебе! Не маємо грошей на оренду! А твоя квартира — майже в центрі!” Я була шокована — ми ж навіть не родичі! Нам довелось годувати їх тричі на день, хоча вони й приносили трохи продуктів, ніхто готувати не збирався. Я мусила всім догоджати. Через три дні я більше не витримала і попросила Оксану з сім’єю з’їхати. Влаштувався страшенний скандал: Оксана побила посуд і кричала. Я була приголомшена її поведінкою. Вони пішли, прихопивши мій халат, декілька рушників і навіть великий казан з борщем! Як їм це вдалося — не знаю. Казан просто зник! Ось так завершилася наша “дружба”. І на щастя! Більше я її не чула і не бачила. Тепер знайомством з новими людьми довіряю набагато менше.

Ми зупинимося у тебе на якийсь час, бо не маємо грошей зняти власне житло! сказала мені моя подруга.

Я взагалі дуже енергійний чоловік. Хоча мені вже 65, я регулярно подорожую різними містами України й знайомлюся з цікавими людьми. З теплим смутком згадую молодість. Тоді можна було провести відпустку будь-де! Поїхати до Чорного моря, вирушити з друзями у похід Карпатами, влаштувати сплав Дніпром і все це коштувало сущі копійки.

Та ті часи залишилися позаду.

Я завжди любив знайомитися з новими людьми в театрі, на пляжі чи у транспорті. З багатьма новими знайомими ми ще довго підтримували спілкування.

Одного разу під час відпочинку на липовій базі відпочинку під Одесою я познайомився з жінкою на імя Ярослава. Ми жили в одному корпусі, разом проводили вечори. Коли повернулися до своїх міст, продовжили листування вітаючи один одного з зимовими святами й Великоднем. Минули роки, контакт залишався лише у вигляді листів.

Та раптом приходить мені телеграма. Без підпису. Написано лише: О третій ночі прибуває потяг. Чекай на вокзалі!.

Я не зрозумів, від кого лист. З дружиною, звісно, нікуди не поїхали. І раптом о четвертій ранку дзвінок у двері. Відкриваю очам не вірю: на порозі Ярослава, дві її підліткові дочки, літня мама й чоловік. Поруч купа валіз і згортків. Ми з дружиною розгубилися, але впустили гостей до квартири. Ярослава відразу запитала:

Чому ти не зустрів нас? Я ж надіслала телеграму! Таксі коштує зараз скажено дорого!
Вибач, я й гадки не мав, що то була ти!
Ну, у мене твоя адреса, ось і приїхали.
Я думав, ми просто листуватимемося, як і раніше

Ярослава розповіла, що її старша донька Марічка вступила до університету цього року, й вони уся родина приїхали її підтримати у Києві.

Житимемо у вас якийсь час! У нас немає гривень, щоб знімати квартиру. А ви так близько до центру!

Я був у ступорі. Ми навіть не родичі з якого дива впускати в дім пятеро чужих людей? Ще й треба тричі на день годувати. Вони приносили трохи продуктів, але готувати не забажали. Усе лягло на наші плечі.

Через три дні я не витримав і прямо сказав Ярославі та її родичам шукати інше житло місцеві гуртожитки чи хостели. Їхня реакція була несподіваною: Ярослава почала кричати, розбила чашку, влаштувала істерику просто в коридорі.

Я був глибоко обурений і шокований. Врешті, вони зібрали речі й пішли. Після їхнього відїзду я не дорахувався свого домашнього халата, двох рушників і, як не дивно, великої каструлі з вареною капустою! Як їм вдалося винести каструлю досі загадка

Так завершилася наша дружба і слава Богу! Більше від Ярослави я не отримував жодних звісток і ніколи її не бачив. З того часу я став значно обережнішим у знайомствах та довірі до нових людей.