Мою доньку Анну покохав хлопець із багатої сім’ї. Анна знала хто він, тому довго не відповідала взаємністю. Та і ми з чоловіком говорили їй. Що Денис їй не пара. Вірніше, його батьки не приймуть Анну за невістку. Адже ми люди середнього достатку. У нас і машини немає, не те щоб шикарно жили. Купувати все необхідне є за що, і добре. Головне, щоб усі здорові були.
Не пройшло і двох місяців, як донька повідомила нам, що зустрічається з Денисом. Ми не раді такій новині, але Анна виглядає такою щасливою, що не стали відмовляти. Можливо у них все складеться добре, і ми даремно боїмося за доньку.
Ще через пів року Анна повідомила, що вагітна. До батьків Дениса ходили, вони не проти, щоб діти одружилися. Ми зустрілися на весіллі, яке повністю влаштували свати. Для нас такі суми грошей видаються космічними, які вони заплатили лише за ресторан. Ми з чоловіком почувалися не дуже добре при всіх тих людях. Але заради доньки сиділи до кінця свята.
Свати купили для них квартиру, машина в Дениса була. Все вихвалялися перед нами, як добре житиме наша донька. Адже вона з дитинства не бачила такої розкоші. Анні перед нами незручно, тому що ті вихваляння говорилися при нашій доньці. Я знаю, що нелегко їй прийдеться жити в тій сім’ї. Жалію свою дівчинку, співчуваю їй. Але то її вибір, її життя. А ми з татом будемо допомагати, тільки чим? То є питання.
Коли ми з донькою розмовляємо, дослухаюся до її голосу, чи немає сумних ноток. Адже думаю про неї постійно, переживаю, щоб Денис виявився порядним чоловіком, не ображав мою кровиночку.
