У Михайла з Ольгою виникало таке становище, або дружина знову сідає вдома, або наймати няню. Їхній син Данило нещодавно пішов до дитячого садочку. Став часто хворіти. На роботі Ользі вже натякали, щоб вибрала, чи працювати, чи звільнятися. Адже третій лікарняний за два місяці, таке нікому не сподобається. Михайло з дружиною думали як їм бути. Наймати няню, то чужа людина, як Данилко звикатиме до людини, коли з першого дня залишаться одні.
Ольга запропонувала телефонувати мамі Михайла. Жінка нещодавно пішла на пенсію, жалілася, що відразу так багато вільного часу, не знайде собі роботи вдома. А онука буде доглядати, коли хворітиме, водитиме в дитячий садок.
Увечері пішли до Катерини Пилипівни додому всі втрьох. Розмову почав Михайло. Як тільки мама почула, що їй довіряють онука, відразу погодилася. Син сказав, що кожен місяць будуть платити їй, нехай мама не заперечує. Адже пенсія маленька, а все так дорого. Катерина Пилипівна раділа, нарешті вона зайнята цілий день.
Відтоді минуло сім років. Бабуся кожного дня опікувала Данилка. Спочатку водила в дитячий садок, коли хворів, сиділа з ним. Потім стала водити до школи, на різні кружки. Вона так звикла, що потрібна дітям, що коли Михайло повідомив, що син дорослий і сам ходитиме, Катерина Пилипівна розгубилася. З посмішкою сказала, що розуміє. Та сама якось не помітила, що онук виріс. Все вважає його маленьким.
Наступного дня вона підхопилася, збиралася йти до Михайла, спинилася, згадала, що вже не потрібна. Так сумно стало їй. Коли діждалася вечора, пішла провідати. Не може так відразу позбутися звички йти допомагати. Михайло і Ольга зустріли насторожено.
– Ви щось забули? – спитала невістка.
– Ні, що ти. Просто скучила за вами, от і прийшла.
– Якщо ви чекаєте, що Михайло і далі буде давати вам гроші, то не надійтеся. Ми вам платили вчасно. До нас претензій не повинно бути.
– Та ні, я так. Піду додому, бувайте.
