Одного дня восени здійнявся шум на подвір’ї Василенків. Приїхав батько хворий, страшний додому через десять років відсутності. Його дочка Галина кричала на нього, що все село чуло. Говорила, що він у їхньому дворі не потрібен, нехай їде до тієї, з якою 10 років прожив. А Михайло так хотів хоча б присісти з дороги, ноги зовсім не тримали вже, та дочка й на поріг не пустила. Стояв він і дивився на колись своє подвір’я. Хоча сам він з сусіднього села, прожив життя тут.
Одружилися вони з дружиною рано й переїхали одразу в цей двір. Народили двох дітей: хлопчика та дівчинку. Руки у нього золоті були. Сам збудував їм гарний будинок. Найкращий в селі. Та й серце добре мав. Допомагав будувати людям в селі, а грошей не брав. Тільки не могли його господарі просто за спасибі відпускати й почали наливати по чарочці. Так він і втягнувся в це діло.
Наступили часи, що мужики з села почали їздити на заробітки, щоб грошей заробити. Так і забрали вони Михайла з собою. Йому там точно робота знайдеться з такими золотими руками. З того часу чоловік став заробляти хороші гроші, дуже великі для життя в селі. Звів здоровий будинок, привів в гарний стан подвір’я. Та й родина майже ні в чому собі не відмовляла.
Наступила осінь, пора повертатися з заробітків додому. Всі чоловіки почали збирати речі, були щасливі, що повернуться додому до сім’ї. Тільки Михайло зовсім не квапився до родини. Він попросив чоловіків, щоб ті передали його дружині, що він не повернеться, залишиться тут. Діти його вже повиростали, школу закінчили, пора й для себе пожити. Знайшов він собі гарну, добру жінку, яка до нього ставиться по іншому і кохає його.
А як жінка почула ці новини, була шокована. Хоча, насправді чекала вона додому не чоловіка, а гроші, які мав він привезти. Тому й плакала сильно. Без грошей Михайла їм стало гірше жити, багато на що не хватало. Та все ж у них не було іншого виходу. Згодом син поїхав жити до міста, а дочка вийшла заміж та привела до матері жити свого чоловіка. Жили вони спокійно не лаялись.
Аж тут, через десять років на порозі з’являється Михайло. Він сильно потребував допомоги. Хоча й відчував, що чужий вже у дворі. Сам винен. Дружини тоді вдома не було, а донька навіть на поріг не пустила. Тому Михайло розвернувся та з останніх сил доїхав до сусіднього села, де він виріс. Там жила його сестра. Вона й не впізнала одразу свого брата. Побачила жінка як погано Михайлові й одразу відвезла його до лікарні. Але він там пролежав три дні та й навіки заснув.
Напевно Михайло приходив додому попрощатися назавжди зі своїми дітками, бо знав, що протягне ще недовго.
