Зігнутий чоловік сидів біля свого будинку. Він давно живе один. Сусіди дивуються, скільки пам’ятають, до нього ніхто не приходить, не приїжджає. Михайло Семенович говорить, що в нього є дочка. І більше нічого. Але люди не вірять тому. Якщо є донька, обов’язково відвідала тата. Напевно говорить так, щоб не відчувати себе зовсім одиноким. Поки ходив на роботу, не помічав, як підкрадається старість. Наразі на пенсії, одному погано, але сам винен, знає.
Спогади зненацька надійшли. Михайло Семенович згадує свою дружину. Красива дівчина, очей не відвести. Всі чоловіки заздрили йому, за що покохала Надія його. За нею такі чоловіки впадали, а вона вибрала його, Михайла. Згадує, як народилася в них донечка. І він зібрав усі речі, які сказала дружина і летів до пологового, немов на крилах. По дорозі помітив, як по доріжці йде дівчина. В короткій спідниці, красиві ноги, вся така фігурна, тільки милуватися.
Михайло вийшов на зупинці, і поспішив за незнайомкою. Він не пам’ятає, що їхав до дружини в пологовий. Та красуня заполонила всю увагу. На другий день передав дружині речі, які вона просила, і повідомив, що йому терміново потрібно виїхати. Потім напише. За донечку навіть не запитав. Так закінчилося його подружнє життя. Михайло не запитав дружину, як назвала донечку. В той час йому не цікаво було.
З Оленою маявся весь вік. Кохав її, виконував всі забаганки. А вона тільки тягнула з нього гроші, змушувала тяжко працювати, щоб хватало їй на розваги. Про дітей і мови не вела. Якщо починали розмову, то згадувала, як він поступив зі своєю дружиною. Тоді Михайло замовкав. Все віддавав Олені, лише щоб не кинула його. Але це сталося, коли чоловік став зовсім немічний. Вона поїхала з другим, з більшим достатком.
Михайло купив собі хатину і живе в ній. Іноді хочеться йому все кинути й поїхати на батьківщину, побачити доньку, глянути на колишню дружину. Але совість не дозволяє.