Сьогодні у мене видався важкий день. Ресторан, в якому я працювала, приймав замовлення на весілля. Щоб догодити клієнтам мені довелося готувати усі страви з нашого меню. Коли ж вони нарешті визначилися й ми затвердили замовлення на бенкет на годиннику перевалило за північ.
По дорозі додому я зайшла у цілодобовий супермаркет, щоб купити деякі інгредієнти для торта. В позаробочий час я підробляла кондитером та брала замовлення на випічку. Моя постійна клієнтка замовила торт на свій ювілей. Сьогодні ще й доведеться зробити заготовки, бо замовлення потрібно віддати вже післязавтра.
У квартирі мене ніхто не зустрічав. Михайло, мій громадянський чоловік, залишив записку, що переночує там, де його годують вечерею. Це був камінь в мій город, бо я не залишила їжі в холодильнику. Уявляю, як він зараз скаржиться своїй дорогоцінній матусі, а та тільки підбурює його у відповідь. Думати про особисті проблеми не було коли, тож я прийнялася до роботи.
Закінчила близько світанку, спина боліла страшенно, ноги нили, а очі самі собою закривалися. Сама не пам’ятаю, як опинилася в спальні й впала на ліжко. Прокинулася я від гучних звуків на кухні, спершу не могла зрозуміти, що відбувається, а потім згадала про Михайла, мабуть, уже повернувся.
Коли я вийшла до нього, втратила дар мови від побаченого. Цей безсовісний чоловік сидів за столом й пожирав усе те, що я випікала усю ніч. Я кинулася рятувати те, що залишилося, а чоловік почав верещати, що він голодний, а я погана дружина.
Найгірше те, що він прекрасно знав про замовлення й з’їв торта мені на зло. Це була його помста за те, що вчора залишила його голодним. Тієї миті я поглянула на свого чоловіка зовсім по-іншому. Дорослий здоровий чоловік, а поводить себе, як вередлива дитина. Невже я хочу провести усе життя з таким? Відповідь була однозначною, бо я зібрала речі Михайла й випровадила його зі своєї квартири.
Михайло ще довго мені надзвонював та переслідував. Навіть свою маму під’єднав та від неї я не почула нічого, окрім докору, мовляв, дурепа така, що її хлопчика не захотіла.
Я ж, як не дивно, нічого окрім полегшення більше не відчувала. Жінка я красива та роботяща. Гроші заробляти вмію й господиня вправна. Навіть не сумніваюся, що скоро в моєму житті з’явиться достойний чоловік.
Минуло майже два роки, як ми розійшлися. Мої справи пішли в гору. На роботі я отримала підвищення, тож і платня стала кращою. Зараз я працюю над відкриттям власного кафе. Звернулася по допомогу до юриста й знайшла не тільки висококваліфікованого спеціаліста, а й свого майбутнього чоловіка. Уже на третьому побаченні Сергій мені освідчився. В котрий раз переконуюся, що все, що не робиться на краще.
