Михайло сидів під розлогою вербою на своєму подвір’ї. Там у нього альтанка. Колись двір був заповнений господарством. Корова, свині, гуси, качки, кури. Діти допомагали по господарству. Вони водили корову на пашу, гонили гуси, качок на воду. У дворі завжди шумно. Адже тільки Михайло з усієї вулиці зробив на подвір’ї альтанку. От і сиділи там дітвора, а увечері дорослі вели свої розмови.
Так, давно то було. Діти виросли, поїхали в місто. Нічого, говорять, їм робити в селі. Двір опустів. Господарство також перестали держати. Здоров’я немає поратися біля всього. Коли діти остаточно поселилися в місті, дружина почала хворіти. Чи від того, що залишилися одні, чи й справді хвороба, але недуга не покидала її. Два роки боролася за життя, але хвороба здолала. Уже десять років, Як Михайло один.
Сьогодні чекає дітей. Обіцяли навідатися. Правда чоловік мало в те вірить. Пообіцяють і не приїжджають. Зайняті, часу не вистачає батька провідати. А він сидить, чекає. Двір давно поріс травою. Косить її Михайло. Від чого подвір’я здається красивим, і квітів не потрібно, які раніше росли навкруги під наглядом дружини. Кому воно потрібно те обійстя, що вони з дружиною не покладаючи рук будували. Наразі в селі одні старики.
Газ проведений, живи й радуйся. Але дорого все. Щоб топити газом, потрібно мати великі заробітки. Михайло пенсіонер, пенсія маленька. Де в селі заробиш велику пенсію. І так добре, що стажу вистачило. Сусід має субсидію, то гріється зимою, тепло в нього. Михайло топить дровами. Субсидія йому не світить. Приписані в нього син із внуками. Скільки натякав, про допомогу, сини удають, що не чули, або не зрозуміли, про що мова.
Мабуть, погано виховував. Так росли уважні, завжди підтримають, допоможуть. Коли обидва одружилися, про допомогу не говорять. Хоч би Андрій виписався, то субсидія була б, легше набагато. Але він говорить, що комунальні дорого платить, тому й прописаний. А самі у квартирі живуть, неначе в палаці. Возили один раз Михайла, показали своє житло. Чоловік таких хоромів і в телевізорі не бачив. Машини дві. А батькові оплатити газ зимою, грошей немає.
Так думав Михайло, сидячи в альтанці під розлогою вербою. Щось упустив у вихованні своїх синів. Але що тепер, назад не повернеш. Знову прийдеться дрова заготовляти на зиму. Адже купити немає за що. Заготовляти важко уже. Так і живе Михайло, бідкаючись кожен день проблемами. А сини все не їдуть.
