Ми з чоловіком наважилися на те, щоб взяти дитину під опіку. Так вже склалося, що ми не можемо мати дітей. Ні лікування, ні молитви не допомогли. З часом ми з Ігорем змирилися та стали шукати інші варіанти, щоб стати батьками.
В дитячому будинку нам сказали, що бувають такі випадки, коли матері ще в пологовому будинку відмовляються від дітей, але таких діток дуже швидко розбирають. Ми залишили мій номер телефону, щоб нам повідомили коли станеться подібна ситуація. Ми стали чекати на дзвінок. Довго довелося чеками, ми з Михайлом вже втратили надію, як нарешті нам зателефонували. З’ясувалося, що одна мама народила двійнят: хлопчика та дівчинку. Від хлопчика вона відмовилася, а дівчинку забрала.
Михайло відразу сказав, що потрібно забирати хлопчика. Проте мене почали долати сумніви. А раптом, коли вони підростуть, братик захоче відшукати свою сестричку. Що ми тоді робитимемо?
– От якщо й станеться така ситуація, тоді й подумаємо. Потрібно діяти зараз, наступного разу доведеться дуже довго чекати, – сказав Михайло.
Я погодилася, але поки процедура усиновлення закінчилася, нам знову зателефонували з дитячого будинку та сказали, що від дівчинки мама відмовилася теж. Запитали чи не хотіли б ми забрати ще й дівчинку. Ми з радістю погодилися.
Так ми стали батьками цих двійнят. Тоді нам здавалося, що ми не впораємося. Двоє маленьких дітей. Проте з часом ми адаптувалися та двійнята були слухняні. Михайло мені в усьому допомагав та ми впоралися. Зараз вони вже дорослі. Їх біологічна мама жодного разу не виявила бажання знайти їх.
