Марія не пам’ятала, коли востаннє відпочивала. Сьогодні жінка піднялася о четвертій ранку. Треба видоїти корову, дати свиням та кролям. З вечора Микола знову не замішав господі, тож їй довелося робити це самій. Натерти буряк, додати дерті. Потім всім води поналивати. Доведеться декілька відер води наносити, бо господарство чимале.
На цьому її робота не закінчувалася. Тепер треба було поратися на кухні. Дістати з льоху картоплю, приготувати сніданок та ще й чоловікові на роботу підготувати пакунок. Потім перемити цілу гору посуду й тільки після цього зі спальні виходив Микола. Чоловік кожного ранку бурчав одне і те ж. Він не виспався, не хоче йти на роботу й сніданок йому не подобається.
Він ніколи не запитував, чи Марія вправилася, чи сама поснідала, чи добре спала. Відколи їхні діти переїхали жити окремо, подружжя практично не розмовляло один з одним. Схоже, чоловіка це влаштовувало, а от дружина добряче втомилася від свого життя.
Коли Микола йшов на роботу, вона складала список покупок й відправлялася до магазину. Купувала лише дешеві товари й не могла дозволити собі нічого зайвого. Адже ввечері Микола обов’язково перевірить скільки вона витратила й на що. Чоловік у неї ще той скнара. Він вважав, що якщо гроші у дім приносить чоловік, то тільки він має право витрачати їх на власні потреби. А що тій дружині треба? Хай обходиться тим, що має.
Марія звикла до такого розкладу, але все більше почала задумуватися, що вдома виконує роль робітниці, а не дружини. Вона не могла зустрітися з подругами, та й у неї їх не було. Вона не знала, що таке подивитися телевізор, адже чоловік дивився лише ті передачі, що подобалися йому. Коли їх запрошували в гості Марія не мала права навіть дивитися в сторону інших чоловіків, не те щоб з кимось поговорити чи потанцювати. Якщо вона порушить правила Миколи, то вдома буде обов’язково бита.
Про те, що чоловік підіймає на неї руку, вона ніколи нікому не розповідала. Соромно було зізнатися, що у їхній родині не ладиться, адже всі односельці думали, що сім’я Масевичів зразкова.
Повернувшись із магазину, жінка пішла поратися на клумбу. Це єдина робота, якa приносила їй радість. Хоча Микола завжди сварив її за квіти й вважав, що жінка могла б зайнятися важливішою роботою по господарству. Марія так захопилася, що не одразу помітила спостерігача. Коли підняла голову, не повірила власним очам. Перед нею стояв Петро, її перше та єдине кохання.
В молодості вони зустрічалися та мали одружитися. Але через злі язики вони розлучилися. Петру наговорили, що Марія гуляща, а Марії сказали, що Петро потай одружився з іншою. Так вони змушені були на довгі 20 років розлучитися.
Петро привітався із нею та вихваляв плоди її важкої праці. Вперше у своєму житті Марія чула добре слово від чоловіка. Жінка була така змучена та втомлена, а тут ще й старі почуття нахлинули на неї, тож вона не витримала й розплакалася. Впала в обійми Петру й розповіла про своє нещасне життя.
Колишній коханий заспокоював Марію та зізнався, що досі кохає її. Всі ці роки він думав лише про неї. Спершу сильно злився, що вона вийшла заміж за іншого, але кохати не переставав. Він досі самотній, приїхав навідати батьків й забере Марію з собою у місто, якщо вона захоче.
Жінка заперечувала. Що скажуть люди, запитувала вона у Петра. На що він спокійно відповів: «А що кажуть люди тепер, коли ти така нещасна?»
Ввечері додому повернувся чоловік. Марія сиділа на кухні й задумливо дивилася у вікно. Вона не пам’ятає скільки так просиділа, роздумуючи про своє життя. До реальності її повернув голос Миколи: «Чого стіл ще не накритий? Я голодний, як собака!» Жінка подала йому вчорашній борщ, бо нічого нового не приготувала. За це отримала купу невтішних висловів на свою адресу.
Микола став її сварити, обзивати, але вона не слухала. Цієї миті вона точно знала, що завтра втече із Петром і їй байдуже до того, що станеться з чоловіком. Вперше за все своє життя вона подумає про себе.
