Свого чоловіка я знаю ще з пелюшок. Наші батьки дружили ще з університету, тому не дивно коли нас почали сватати, ще з ранніх років. Ми проводили дуже багато часу разом, тому Миколу я знаю як себе саму. В дитинстві ми жартували, що батьки давно нас вже одружили. Мені Микола був як друг, не більше. Але коли він виріс, змужнів я зрозуміла, що закохалася в того голубоокого блондина. Ми вступили до одного ВНЗ, тільки я на економіку, а Микола на юридичний. В університеті ми зрозуміли, що кохаємо один одного і на третьому курсі Микола зробив мені пропозицію. Батьки були дуже щасливі за нас. На весілля нам батьки подарували двокімнатну квартиру в центрі міста. Я була самою щасливою дружиною, так мені здавалося тоді. Я планувала наше спільне майбутнє, а коли після випуску я завагітніла і народила сина для Миколи, щастю моєму не було меж.
Що ще потрібно для щастя, коханий чоловік і прекрасний син. Чоловік дуже любив проводити час з сином. Всі вільні хвилини від нього не відходив. Ми змінили круг спілкування. Познайомилися з новими сусідами. В них також було двоє діток, на два роки старших за сина. Ми дуже здружилися. В нас було багато спільного, часто ходили в гості один до одного. Їздили за місто відпочивати. Сашко з Оленою були тих же років, що і ми з чоловіком.
Але останнім часом я помітила, що Микола почав все частіше пропадати. Пізно повертався додому, зачастив в спортзал. Я списувала все це на те, що чоловіку теж потрібен відпочинок і вільний простір для себе. Але я якось зустрілася з сусідом Сашком, він також почав жалітися на жінку, що та має якісь невідомі справи й залишає його з дітьми. Якось я їздила до батьків в гості з сином, повинна була повернутися через два дні, але син прихворів і я повернулася раніше. Коли я зайшла у квартиру, побачила валізи чоловіка, він вийшов з кімнати й сказав, що покидає мене і тепер буде жити з Оленою. Я не знала, що і говорити. Чоловік просто закрив двері з тієї сторони й більше я його не бачила.
