Я була дуже щаслива коли вийшла заміж за коханого чоловіка. Не кожній жінці так щастить, я вважала, що Микита теж мене кохає.
Ми з Микитою були дуже щасливі разом та я казала коханому, що мрію стати матір’ю його дітей. Кожна жінка прагне зробити свого коханого ще щасливішим, однак Микиті це було не потрібно.
Він казав, що нам не варто з цим поспішати, спершу потрібно насолодитися життям удвох, але доля сама втрутилася в наші плани та невдовзі я завагітніла. Я дуже хвилювалася як до цього віднесеться мій чоловік.
В моїй родині часто народжувалися двійнята та я теж потрапила в число щасливих матерів. Усі родичі були просто в захваті та вже почали готувати речі для дітей, двоюрідна сестра сказала, що у неї якраз є дитяча коляска для двох. Я дуже раділа цьому, а що було на думці у Микити здогадатися було важко.
У нас народилися здорові двійнята: хлопчик та дівчинка. Микита жодного разу не навідав нас в пологовому будинку, на виписці його теж не було. Коли я це побачила, то запідозрила, що щось тут не так. Мене зустріли лише мама та батько. Вони з усіх сил старалися мати радісний вигляд, але коли я запитала де мій чоловік, не стали мене обманювати. Микита відразу після народження двійнят покинув місто. Ніхто не знав де він, батьки мого чоловіка нічого не знали теж та самі були неприємно вражені вчинком свого сина. Все село говорило про мене. Були такі, що співчували, але дехто зловтішався, особливо колишні подруги. Це було нестерпно.
Я переїхала до батьків, мої свекор зі свекрухою теж допомагали нам. Вони приносили фрукти зі свого саду, а коли дітки трішки підросли, бавилися з ними у себе вдома, щоб я могла відпочити.
Богдан та Богдана росли дуже дружними малятами, скрізь вони були разом: на прогулянці, в дитячому садочку, потім стали однокласниками. Вони були напрочуд схожі на мене та я дуже раділа, що вони в мене є. Про колишнього чоловіка намагалася не думати, бо це навівало погані думки.
Після зради Микити я поставила хрест на своєму особистому житті. Я вже й не думала, що зможу знову комусь довіритись. Були чоловіки, які мною цікавилися, але у мене була рана на серці, яку ніхто не міг вилікувати.
Коли діти підросли Микита повернувся та здивував нас своїм несподіваним візитом. Я запросила його в дім, мені було цікаво що він від нас хоче.
Єдиною причиною його повернення було те, що він зараз відчуває фінансові труднощі. Якби не вони, то не відомо чи ми колись би побачились. Зараз батьку моїх дітей знадобилася фінансова допомога та йому не було де жити. А пішов він від мене тому, що не кохав та не хотів ставати батьком.
Звичайно, що я відмовила йому. Тоді ми були йому не потрібні, а зараз він не потрібний нам. А на що він взагалі розраховував?
Микита це просто так не залишив та подав на дітей в суд з метою отримати аліменти на своє утримання. Суду не було. Микита давно вже не мав батьківських прав, тож підстави для призначення аліментів не було теж.
Що посієш – те й пожнеш та ніяк інакше.
