Чоловік із золотими руками, саме так говорили про Івана односельці. За що б він не брався, все горіло у нього в руках. Покласти плитку, потинькувати стіни, вимурувати підмурок, відремонтувати техніку – усе було підвладне цьому майстру. Ніколи нікому він не відмовить, завжди допоможе та ще й грошей за роботу брати не хоче. Натомість просить налити чарчину.
Через цю погану звичку, алкогольну залежність, Іван втратив дружину. Добрий, спокійний, а як вип’є, так в зовсім іншу людину перетвориться. Не витримала Марічка такого життя і подала на розлучення. Іван повернувся в батьківський дім та жив з матір’ю. Старенька співчувала своїй дитині та лише розводила руками: «Чим я йому допоможу, як він сам не хоче»
Вдруге Іван не одружився, кому ж потрібен алкоголік, але вміння свої не розгубив. Так і ходив по людях, виконував різні роботи та заробляв потроху на чергову пляшку.
Минуло шість років, як Іван жив з мамою. Нещодавно у їх сусіда Степана сталася велика біда: померла дружина й залишила маленьку донечку. Дитячого садочку у селі не було, а Стьопі потрібно було ходити на роботу, щоб сім’ю годувати. Тоді він і звернувся по допомогу до Івана.
Кожного ранку Ваня йшов до сусіда, щоб наглядати за маленькою дівчинкою. Чужа дитина, відповідальність велика, Іван і думати забувся про горілку. Весь свій вільний час проводив із Галинкою.
Минуло вісім місяців як Ваня перестав пити. Мама щаслива та спокійна за свою дитину. Хто б міг подумати, що чуже дитя врятує дорослого чоловіка від неминучої загибелі.
