Ми з моєю сусідкою Феодосією Петрівною все життя прожили в сусідніх квартирах. Так сталося, що навіть діти наші між собою однолітки. В мене син Іван, а в неї – донька Люба. І виховували ми їх без чоловіків. Мій чоловік п0mep, а Феодосія Петрівна виховувала доньку сама. Парубок, дізнавшись про вагітність Феодосії ще молодою покинув її. Так наші діти повиростали. Ми пишалися ними, адже, як мій син, так і дочка сусідки добре заробляли. Але наша старість прийшла непомітно. Мене болить спина, ледве пересуваюся, а Феодосія Петрівна почуває себе ще гірше. Стільки разів вона ішла на пошту чи в магазин і забувала квартиру закрити, а останнім часом і зовсім пам’ять покинула її. Піде кудись і блукає, а дочка потім по пів ночі її шукає.
Недавно взагалі сусідка залишила увімкненим газ на кухні, а сама пішла кудись. Добре, що дочка вчасно прийшла, а то хто знає, чим би все закінчилося. Коли такі “витівки” Феодосії Петрівни стали повторюватися мало не через день, дочка зрозуміла, що залишати маму одну у квартирі не вихід. Тож вона вирішила забрати матір до себе. Дали їй окрему кімнату та навіть поставили замок на дверях, щоб Феодосія Петрівна не змогла вийти. Дочка час від часу навідувалися до квартири, де раніше жила її мама, то я завжди питала, як там вона. Так-от ніби все владналося, тільки Феодосія Петрівна стала як дитина. Їй не хотілося увесь день сидіти під чотирма замками, а діти весь час на роботі, у них своє життя та турботи. То вона щодня плакала та жалілася, що більше не може так жити.
А минулого тижня я знову зустріла її доньку, і після розмови з нею була неабияк здивована. Вона вирішила, що знаходитися вдома з мамою їхній сім’ї надто тісно, тому вже навіть знайшла мамі будинок для пристарілих людей. Мені пояснила, ніби там Феодосії Петрівні буде значно краще, аніж з ними. Матиме увагу, а головне – постійний догляд.
Я мовчки вислухала її, і тут у моїй голові промайнула думка – нікому не побажаєш такої старості. Коли навіть рідні діти не хочуть жити зі своїми старими батьками. А хто ж знає, що їх чекає колись…
