Ще рік тому Ольга точно не могла сказати, що сумує чи відчуває себе самотньою. Її дорослий син Павло переїхав до неї на постійне місце проживання разом із дружиною Ірою. Квартира була невеличка, двокімнатна. Свекруха і невістка не могли поділити цю невелику територію. У кожної було своє бачення ведення хатнього господарства. Ольга звикла робити по-своєму, так, як їй подобалося, Ірина ж хотіла все переробити на новий лад. Павло спочатку намагався їх заспокоювати, просив домовлятися між собою, не сваритися, а потім втомився і не влазив більше у ці бабські розбірки.
Ірина затіяла капітальний ремонт, дозволу у матері чоловіка навіть не запитала. Коли Павло повернувся з роботи, то запропонував матері, на час ремонту, перебратися у пансіонат. «Це тимчасово, мамо. Я заберу тебе одразу, як ми тут все закінчимо».
Пансіонат знаходився за містом. Свіже повітря, природа, літні люди – Ользі все сподобалося, окрім того, що тут немає рідних. Всім до тебе байдуже. Персонал виконував свою роботу і не більше, інші мешканці були зайняті власними проблемами. Ольга вперше відчула себе самотньою і непотрібною. Жінка стала переосмислювати власне життя.
Згадала чоловіка, який рано її залишив з двома дітьми на руках. Пригадала як важко було забезпечувати родину самотужки, тож доводилося працювати на двох роботах. І чомусь так вийшло, що змалечку Ольга більше уваги приділяла Павлу, а доньку Аллу обходила стороною.
Один єдиний раз Алла звернулася до матері по допомогу, їй не вистачало грошей на операцію. Нічого серйозного, але зробити потрібно було. І тут Ольга відмовила дочці на користь Павлу, бо він хотів купити автомобіль. Після цієї ситуації мати з донькою посварилися і більше не спілкувалися.
Обдумуючи свої вчинки, Оля розуміла, що розпестила сина і сама в цьому винна. Шкода, що час неможливо повернути назад.
Минув майже рік з того часу, як Ольга потрапила в будинок для літніх людей. Сьогодні вона святкувала ювілей – 65 років. Її сиділка, Леся, принесла старенькій тістечко зі свічкою. «Загадуйте бажання!», радісно попросила Леся. «Хочу знову стати потрібною», подумала Ольга і задула свічку.
-Мамо?, – стара жінка почула такий знайомий голос і обернулася. Перед нею стояла Алла.
-Зі святом тебе! З Днем народження! Я так довго тебе шукала. Павло казав, що відправив тебе до санаторію. Довелося дізнатися правду шантажем.
Ольга плакала від щастя та обіймала свою дочку. Свій ювілей вона почала святкувати у пансіонаті, а закінчила у доньки вдома. Тепер вона житиме з нею.
