Мирося повернулася з Польщі, нікому нічого не сказавши. Такого побачити вона зовсім не очікувала.

Одного суботнього ранку Мирося отримала повідомлення від сусідки та подруги Рози зі словами: «Скоріш приїжджай додому. Твій чоловік з твоєю мачухою гуляють на широку ногу на твої ж гроші!».

Мирося подумала, що бути такого не може, адже з чоловіком вже більше десяти років у шлюб і жодного разу за ним не помічала, щоб він на інших жінок задивлявся, а тим паче на її мачуху, яка на 12 років за нього старша.

Та все ж Мирося вирішила після роботи зателефонувати до Рози та розпитати що означає її ранкове повідомлення. Чи не сплутала бува чогось.

– Привіт, Розо. Я якраз на новорічні свята збираю валізу додому. І не вірю, що мій чоловік Микола…

https://kremenets.city/

– Миросю, та хіба ж я б тобі збрехала. Про це вже все село гудить, що ти там в Польщі працюєш не покладаючи рук, а твій муж з мачухою гуляють на всю потужність.

– Ми ж квартиру збиралися купити, ще зовсім трішки докласти залишилося… А чому ж тато мені нічого не сказав?

– Ой, дитино, та його знову швидка до лікарні забрала. Хіба ж тобі не повідомили?

Так і не дочекавшись новорічних свят, на початку грудня Мирося їхала з Польщі додому.

Приїхала в село вечером в неділю. Ось і батьківський дім, у шибках світло горить. Підійшла ближче, заглянула у вікно вітальні і побачила накритий стіл, а на дивані сидить її чоловік та обіймає мачуху. Бідолага аж завмерла. Ледве наважилася всередину зайти.

– А ти що тут робиш??? Ми тебе зовсім не чекали. – скрикнули разом Микола з мачухою?

– Замовчи, телепню! Це зовсім не те, про що ти подумала. – прийшовши до себе, сказала мачуха.

– А де мій батько?

– Ой, забрала швидка його до лікарні.

– Ну й потвори ви!

– Ти б краще подякувала, що я за старим і немічним доглядаю вже майже три роки після тої аварії! – почала словесну атаку розлючена жінка.

– Йой, Миросю… а я що… та я ж ніц. – не міг ніяк зв’язати слова до купи Микола.

– Миколо, де ті всі гроші, які чотири роки передавала? Ті, які ми на окрему квартиру в місті складали?. Разом ми жити точно не зможемо! Віддай зароблене мною.

– Яких грошей? Грошей – нема!

– Як це яких? Як це нема?

– Нема грошей! Забудь про них!, – обізвалася мачуха. – Ті всі гроші – то моя компенсація за твого  батька-iнвалiда.

– Ага, і за те, що нам дітей не народила! – зловтішався Микола.

– Та хіба ж ти колись хотів тих дітей?!

Мирося взяла свою валізу і попрямувала до дверей.

– Куди ти ж на ніч? – запитав чоловік.

– Переночує в своєї Рози. Хай йде. – сказала мачуха.

Мирося вийшла на вулицю і гірко заплакала. Аж тут раптом почула позаду себе чоловічий голос.

– З Вами все добре? Щось трапилося? – запитав невідомий чоловік.

– Ні, нічого не трапилося…

– Миросю, це ти?

Це був однокласник Миросі – Віктор.

– Боже, та ти ж зовсім замерзkа. У такий мороз сльози ллєш. Ходімо.

– Та я до Рози йду.

– Ходімо до мене, я візьму машину і завезу тебе. Роза у доньки на тому боці села. Ходімо, вип’єш в мене теплого чаю і загрієшся. Я ходив до аптеки по ліки, старший син захворів, а дружина в пологовому померла рік тому, як молодшого народжувала. Діти вдома самі.

Золотоволосий трирічний хлопчик з цікавістю дивився на жінку.

– Ми вже рік як даємо собі раду самі.

– Так, я знаю…

– То що в тебе трапилося?

– Та ти ж напевно знаєш… Моє щастя було уявним і не довгим. Навіть дітей спільних нема.

– А… Ти про Миколу і мачуху?

– Так… Я ж казала татові, що вона йому не пара… Хоча, можливо, якби не та аварія в якій тато постраждав…

– Ми тебе зараз смачненьким нагодуємо і чаю теплого дамо.

 

 

 

Оцініть статтю
Дюшес
Мирося повернулася з Польщі, нікому нічого не сказавши. Такого побачити вона зовсім не очікувала.
Дюшес
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.