Сьогодні зрозуміла, що таке щастя
Дорогою додому Марічка дякувала долі хоч би її старша донька Олеся буде щаслива. Їй самій не пощастило, але вона ні про що не шкодувала. Усе, мовляв, відбувається так, як і має бути.
“Так ішлося мені зустріти Тараса, зустріла і покохала, а потім і заміж вийшла. Народила Олесю, а чоловік сина хотів. Щоб порадувати його, знову завагітніла і народила сина Данилка. Та саме після його народження почалися всі лиха. Данило народився інвалідом, на все життя прикутим до візка.” Важко зітхнувши, Марічка відчинила двері у підїзд.
Коли Тарас дізнався про діагноз сина, одразу зібрав речі й пішов, кинувши на останку:
“На мою допомогу не розраховуй.”
Після його втечі у Марічки опустилися руки. Доньці шість, син хворий. Ночі пройшли в риданні, вона думала не витягне.
“За що мені це? За що?” питала вона у пустоту.
Але одного разу зібрала волю й вирішила:
“Плач чи не плач, а дітей піднімати треба. Ніхто не прийде й не допоможе. Це моє життя, це мій біль.”
Олеся ходила до садка, потім до школи. З Данилом займалася, вкладаючи в нього всю душу. Хлопчик обожнював матір і сестру, а Олеся по вечорах возилася з братом, даючи Марічці трохи відпочити або прибратися. Так і жили втрьох, у теплі та любові. Марічці пощастило знайти роботу вдома, щоб завжди бути поруч із сином. Олеся дорослішала і допомагала. Час минав.
Відчинивши двері, Марічка побачила, як донька крутиться перед дзеркалом у весільній сукні. Очі наповнилися сльозами ось і виросла її донечка, стала красуньою. Раділа, що встигла виховати її й дати освіту. А тепер та збиралася заміж за Дмитра гарного хлопця, самостійного, з власною оселею.
“Олесю, яка ж ти в мене красуня! Дмитро просто зомліє, побачивши тебе в цій сукні. Та не рано ми її купили? Кажуть, із цим не варто квапитися.”
“Ой, мам, ну ось завжди ти псуєш настрій! Нічого не рано. Дмитро казав, що у нього знайомі в ЗАГСі розпишуть нас швидше,” промовила донька, знімаючи сукню.
“Ну добре, це я так, на старі прикмети згадала. Усе буде добре, тільки не показуй сукні Дмитру до весілля.”
Марічка пішла до кімнати сина. Данило радісно усміхнувся. Поговоривши з ним, вона вийшла на кухню.
“Як швидко виросла Олеся, думала вона, вже й закохалася, і заміж збирається. Дмитро схожий на поря
