Того дня зрозуміла, що таке щастя.
Дорогою додому Марічка дякувала долі, хоч би її старша донька Олеся буде щасливою. Їй самій не пощастило в житті. Але вона ні про що не шкодувала, вірила, що все відбувається так, як призначено.
Доля подарувала мені зустріч із Тарасом, зустріла й покохала, а потім і заміж вийшла. Народила Олесю, а чоловік сина хотів. Бажала, щоб він зрадів, знову завагітніла та народила сина Дениска. Саме після його народження й почалися всі невдачі. Дениско народився інвалідом, прикутим до візка на все життя, важко зітхнула Марічка, відчиняючи двері підїзду.
Одного разу зібрала волю й твердо вирішила.
Тарас, дізнавшись про діагноз сина, одразу зібрав речі й пішов, кинувши напослідок:
На мою допомогу не розраховуй.
Після його втечі у Марічки опускалися руки. Доньці шість років, син хворий. Вночі плакала, втулившись у подушку, думала не витягне.
За що мені це? За що? питала вона у неба.
Та одного разу зібралася й вирішила:
Плач чи не плач, а дітей піднімати треба. Ніхто не прийде й не допоможе. Це моє життя, це мій біль.
Олеся ходила до садочка, а через рік до школи. З Дениском займалася, вкладаючи в нього всю свою душу. Хлопчик обожнював матір і сестру, підростав. А Олеся ввечері возилася з братом, даючи матері час на домашні справи. Так і жили втрьох, діти росли в материнській ласкі. Марічці пощастило знайти роботу вдома, щоб завжди бути поруч із сином. Олеся дорослішала й допомагала. Час минав.
Відчинивши двері квартири, вона побачила, як донька крутиться перед дзеркалом у весільній сукні. Дивилася на Олесю з захопленням, а сльози набігали на очі. Ось і виросла її дівчинка, стала красуньою. Раділа, що змогла виховати доньку й дати їй освіту. А тепер вона виходила заміж за Андрія доброго хлопця, самостійного, навіть хату мав.
Олесю, яка ж ти в мене красуня! Андрій оніміє, коли побачить тебе в цій сукні. Та чи не рано ми її купили? Казали колись спішити з цим не варто.
Ой, мамо, ну от, умієш ти настрій зіпсувати. Нічого не рано. Андрій казав, що у нього знайомі в ЗАГСі, тому швидко нас розпишуть, промовила донька, знімаючи сукню.
Добре, це я так, нагадалася мені прикмета. Усе буде добре, тільки не показуй сукні Андрієві до весілля.
Марічка пішла до кімнати сина. Дениско зрадів. Поговоривши з ним, вона вийшла на кухню.
Як швидко виросла Олеся, думала вона. Вже й закохалася, і заміж збирається. Андрій хлопець як слід, сподобався відразу. Материне серце не обманеш. Посміхнулася, згадавши, як він урочисто сказав:
Я люблю вашу доньку й обіцяю, що вона ні в чому не буде мати потреби. Вона буде щаслива! Хочу влаштувати пишне весілля, скликаю друзів. Але ви не хвилюйтеся усі витрати я беру на себе. Заробляю добре.
Ну, Андрію, тепер я спокійна за доньку, усміхнулася Марічка й подякувала Богові в душі за такого зятя.
До весілля залишалося небагато, коли Марічка раптом захворіла. Поч
