Життя минає швидко, щоб довго вагатись. Воно буває важким і нерідко несправедливим. Але іноді підкидає такі сюрпризи, що наповнюють його новим змістом. Дають шанс виправити минулі помилки, зрозуміти справжні цінності та стати кращим, ніж був колись.
Прокіп Захарович поховав дружину вісім років тому й з тих пір не одружувався. Спочатку жили удвох із сином Тарасом у великому двоповерховому будинку. Тут усе було облаштоване й доглянуте, затишно, кожен куток зберігав тепло рук його покійної Оленки. Але вона пішла, залишивши чоловіка з сином. З того часу Прокіп Захарович не переставляв меблі усе лишалося так, як за її життя. Тільки з Тарасом підтримували порядок, бо обоє були акуратними.
Тарас закінчив школу й вступив до університету. Хлопець був гарний, дівчата так і липнули до нього ще зі шкільних років, а він не заперечував.
Тарасе, якось не доречно ти поводишся з дівчатами, казав йому батько. Дивись, якась принесе тобі дитину раніше часу. Ось тоді й зрозумієш доведеться женитись.
В університеті все пішло тим же шляхом. Коли син вступив і перебрався до іншого міста, Прокіп Захарович залишився сам. Але з жінками зустрічатись не поспішав мабуть, не міг забути свою Оленку. У них справді було щось справжнє, а таке трапляється нечасто.
Якось до Прокопа навідався старий друг і колишній однокласник Борис. Вони стояли у дворі, смажили шашлики й балакали.
Як твій син? Як сам? допитувався Борис.
Справи добре, йдуть у гору. Тарас моя права рука, після університету допомагає. Тільки ось ніяк не ожениться. У цьому він не в мене, сміявся Прокіп. Наступного року планую розширити справу. Ну а ти як?
Та й у мене все гаразд. Ти ж знаєш фермерю, багато чого навчився. А ще одружився. З Іринкою, як памятаєш, розійшовся. Тепер дружина молода, ледве не на двадцять років молодша. Та ось з дочкою не знаходжу спільної мови. Лютує, хоча й сама заміжня. Не подобається їй, що дружина молода. Та що вже, може, з часом улагодиться. Борис замовчав, потім додав: А у тебе Оленка давно пішла, а ти все сам. Пора б уже й оженитись, без жінки важко.
Ні, Борисе. Поки не планую. Жінок, звісно, багато, і увагою не обділений, ти сам знаєш. Навіть далеко ходити не треба у конторі є гарні жінки. Та поки що не збираюся заводити сімю, пояснював Прокіп Захарович.
Поруч із ним мешкала Надія гарна жінка, три роки тому поховала чоловіка, живе сама. Донька вже заміжня. Прокіп Захарович спілкувався з нею, і вона, здавалося, хвилювала його, але трималась стримано, як і належить удові. Жодних натяків на флірт, хіба що по-сусідськи частувала пирогами чи яблуками з саду. Вони обмінялися номерами.
Надіє, давай обміняємось номерами. Живемо самі хто його знає, що трапиться. Якщо довго не побачимось подзвонимо.
Воно й справді, Прокопе Захаровичу, життя штука непроста, погодилась с
