До кінця
Оксана знову вечеряла сама. Годинник показував дев’яту, а від Тараса — ані дзвінка, ані повідомлення. «Знову затримали на роботі», — подумала вона, хоч сама не вірила в це…
…За останній місяць таких «затримок» стало занадто багато. Спочатку це були поодинокі випадки — раз на два тижні. Потім раз на тиждень. А тепер здавалося, що чоловік взагалі перестав повертатися додому вчасно.
Оксана добре пам’ятала, як усе почалося. Спочатку Тарас казав, що на роботі аврал — важливий проект, дедлайн. Вона вірила й чекала до пізньої ночі.
Потім відмовки ставали все дивнішими. У понеділок він подзвонив і сказав, що застряг на парковці, бо трактор чистив сніг і не давав виїхати. Оксана промовчала, але почала стежити за його поведінкою. Вона добре знала, що в Тараса на роботі підземний паркінг, до якого той трактор ніколи б не дістався.
У середу він «затримався» через важливу нараду, хоча в їхній компанії майже не проводили таких зборів. А якщо й були, то лише по відеозв’язку вранці.
А вчора взагалі заявив, що застряг у офісі, бо… розболівся живіт, і через розлад шлунка провів у туалеті понад годину.
Оксана не була наївною. Вона розуміла — чоловік щось приховує. Істерикою правди не добудеш. Але що ж він міг ховати?
— Як почуваєшся? — запитала вона, намагаючись, щоб голос звучав спокійно.
Тарас, який щойно увійшов у квартиру, втомлено опустився на ліжко й важко зітхнув.
— Щось не дуже, — пробурчав він, потираючи живіт. — Замовляли бізнес-ланч із кав’ярні, мабуть, щось не те з’їли…
— Ой, як страшно. Вірю, що погано, — натякнуто відповіла Оксана, спостерігаючи за його реакцією. — Зараз принесу ліки. Добре допомагає.
— Ні! — Тарас різко підвівся, але одразу ж сів назад, усвідомивши, що майже закричав.
— Що таке? — здивувалася вона.
— Хлопці на роботі дали якісь таблетки. Не пам’ятаю назву, але полегшало.
— Отак? Ну, добре, — Оксана знизала плечима. — Тільки назву краще запам’ятай, а то раптом щось не те…
— Маєш рацію, — вимушено посміхнувся він. — Піду в душ і ляжу, бо почуваюся не дуже.
— Звісно, — жінка провела долонею по його щоці й вийшла зі спальні.
Як тільки Тарас зайшов у ванну, Оксана миттєво попрямувала на кухню. Вона стояла біля столу, нервово стискаючи його телефон. Очі бігали по екрану. Повідомлення, дзвінки, месенджери — нічого підозрілого. Але потім їй спало на думку перевірити банківські перекази.
«Переказ 20 000 гривень на ім’я Дарини Ш.», — прочитала вона, і все всередині стиснулося. Вона почула, як у ванній вимкнули воду. Жінка панічно закрила всі вкладки й повернула телефон у спальню.
— Не панікувати, не панікувати, — шепотіла вона, немов мантру. — Хто, чорт забирай, ця Дарина Ш.?
Оксана намагалася згадати. Дарина Ш. — колега? Знайома з роботи? Бухгалтерка?
Тієї ночі сон не йшов. Вона метушилася у великому ліжку, яке раптом здалося порожнім і холодним. Тарас мирно спав поруч, навіть не підозрюючи, які думки мучать дружину. На мить Оксана провалилася у дрімоту, але навіть там її переслідували уривки фраз, неясні образи, тривожні видіння.
Прокинулася різко, ніби від поштовху.
«Дарина!» — ім’я спалахнуло в пам’яті, ніж удар. Колишня дівчина Тараса, про яку він згадував лише пару разів. Та, про яку він нехотя відмовлявся: «Звичайна юнацька любов».
Оксана сіла на ліжку, відчуваючи, як по спині котиться холодний піт. Тепер усе сходилося: і дивні затримки, і незграбні відмовки, і р— Я йду з тобою, — раптом промовила Оксана, підходячи до Тараса і беручи його за руку, — тому що якщо це справді так важливо для тебе, то має бути важливим і для мене.
