Я виграла генетичну лотерею та народилась дуже красивою, по мірках суспільства. Завжди вигравала всі конкурси краси як в школі так і в університеті.
Якось так сталось, що була в мене розмова з сусідкою, бабцею Інгою. Я тоді ще була юначкою.
– Ти така красива, але пам’ятай, що ти можеш з цією красою одного дня потрапити під замок та жити й світу не бачити. Зате красива будеш завжди.
Я вкрай обурилась та образилась на бабцю Інгу. Що це взагалі за слова такі? Злилась я не так вже й довго. А згодом і взагалі забула про цю розмову зі старенькою. Проте зараз я згадую ці слова і розумію – це було щось типу пророцтва.
Мені завжди, з початком мого дорослого життя, подобались чоловіки трохи владні, які мають трохи командира в натурі. І, звісно ж, я такого собі й знайшла.
Остап був неймовірним чоловіком. Просто мрія. Я закохалась в нього по вуха та не зважала на всі його, на превеликий жаль, численні мінуси. Я не могла без нього дихати, жити, існувати. Не знаю, чому так. Він був дуже галантним, вмів гарно залицятись, всяко влаштовував романтику. А мені це подобалось.
А потім почався ж аx. Як тільки я вийшла заміж за Остапа – одразу приїхала його мама та привезла свою онуку. Це донька Остапа, Ліза, яку він відсудив у минулої дружини та відправив жити з своєю мамою та бабцею.
Зараз ж виховання Лізи повішали на мене. А ще мені заборонили працювати та часто виходити на вулицю. Мені стало страшно. Я, звісно, люблю трохи владних чоловіків, але ж не настільки. Це вже якась т иранія. Але найгірше було тільки далі.
Одного разу, коли я гуляла разом з Лізою в парку, ми зустріли її рідну маму. Жінка благала мене дати хоч трохи провести час з донькою. А я ж не якийсь монстр, щоб забороняти матері побути зі своєю дитиною.
Але згодом про це дізнався Остап і… Він влаштував страшний скандал, кидав в мене посудом та всім чим тільки можна було. А потім захотів накричать на Лізу, але я стала перед нею і дісталось вже мені.
Потім він забрав в мене телефон та ноутбук та замкнув на замок вдома. Я ледве-ледве змогла втекти, поки він не бачить та забрати з собою Лізу. Поки що ми в реабілітаційному центрі для жінок та дітей. Я ще змогла якимось дивом забрати в Остапа мій же ж телефон та записати одну зі сцені скандалів, які він влаштовував. Справу відкрито, але чи буде щось путнє з цього… Не знаю…
Але зараз згадую слова бабці Інги і розумію – долю мою розказала.
